вівторок, 10 квітня 2012 р.

Хороша думка приходить опісля, або Про школу, універ і щось там ще

Исполняеться впервые. Мной (с) 

Сьогодні мене знайомий розпитував про університет. Чоловік з Росії, науковець, але з нашими реаліями не знайомий, тому й були питання "а як тобі викладання?", "чи є у вас видатні науковці", "які ваші наукові інтереси?" і т.п. Опісля того, і під впливом курсової, необхідність написання якої висить наді мною Дамокловим мечем, задумалась: а що ж таки можна змінити? Казати, що університетська освіта  гімно і все одно потім на роботі доведеться перевчатись, нечемно, якщо нема чого запропонувати. Але ідея з’явилась.

Чому малій дитині спершу пояснюють, треба бігати, щоб вирости сильним, як тато, а що таке м’язи, тонус, втома і понадвідновлення, розповідається вже в підручнику за 8 чи-то 9 клас? Бо треба спершу дати мотив, пояснити на прикладі з життя, а вже потім, з підвищенням рівня розвитку (і, відповідно, можливостей сприйняття все складнішої і складнішої інформації)  розповідати про наукові причини, передумови і фактори. Так от. Чому оцей принцип спершу життєве, потім наукове  не є основним принципом освіти в Україні?

Спершу в школі треба пояснювати те, що згодиться в домашніх клопотах, допомозі мамі і тату, викаблучуванню перед друзями, перших рішеннях, що купити і як зробити. Мені колись наш фізик давав почитати якусь "фізику для чайників", де процес розширення тіл від нагрівання описувався таким експериментом: треба покласти сусіда ногами до вогню, прив’язати, щоб не рухався; коли вогонь почне йому пекти, він почне рухатись в напрямку від вогню, але оскільки ноги прив’язані, то він буде просто витягуватись. Приклад ідіотичний, бо неправильний, але це десь приблизно те, що я маю на увазі. 

Навіщо у школі диференціали і чому на практичне застосування вивченого нам вчителька відвела один урок на рік? Теорема Піфагора потрібна, щоб знати, на яку відстань від будинку такої-то висоти поставити драбину такої-то довжини, щоб вона дістала прямісінько до стріхи і такі приклади можна і треба наводити до всього у шкільній програмі. А якщо не наводяться значить викинути його зі шкільної програми на помиї.

Шкільна освіта має бути практична, во. І, боже мій, зробили б нарешті зі шкільного ОБЖ щось нормальне! А то всю дорогу розповідають одне й те ж. "У натовпі треба поводитись так-то й так-то..." Взяти б конкретний приклад рок-концерт або мітинг. Більше того, сходити з дітьми на рок-концерт або мітинг, і на місці повторити з ними, де треба стояти і як рухатись, щоб тебе не затоптало стадо, яке хоче в туалет.

Далі, університет. Людина, яка пройшла практичну школу, вже буде знати, хоче вона наукової освіти чи практичної. Про те, як там у технікумах, розповідати не буду, бо не знаю, але для того, хто вибрав би універ, можна.

"Задача університету навчити студента вчитися," так нам сказав котрийсь викладач. Згодна, але я б не поширювала це на всі 4 роки, бо ж ми таки не барани. Значить, так.                                                                                                                                                                            
1 курс можна віддати усіляким загальним дисциплінам, які просто необхідні, щоб жити в громадянському суспільстві: психологія, соціологія, правознавство, політологія, історія України, українська мова (і на перших же парах вчити не її походження чи щось там ще, а те, як пишеться доповідь, як оформити виступ, щоб тебе слухали, які вимоги до оформлення письмових робіт рефератів і т.п.). Філософію можна закинути десь далі, в 17 років вона якось не дуже полізе в голову у тому вигляді, в якому вона подається. (Тут іще інші пропозиції виникають, я б давала старшокласникам читати Ніцше, принаймні вижимки, бо то така страшенно мотиваційна штука, що й ну. Але не про те зараз).

На 2-му курсі можна давати предмети загальні і обов’язкові для всіх на факультеті. Ну наприклад, ми, географи, усі вчимо ландшафтознавство, фізичну географію України, материків, екологію, топографію, геологію, геоморфологію, метеорологію, гідрологію і т.д. всі отакі загальні предмети. То ще окрема розмови чи всі з них потрібні і як кожен із них повинен викладатись. Тут же треба б давати загальні методи наукових досліджень ще до того, як студент сам буде щось досліджувати, а розбирати їх можна на якомусь загальному гіпотетичному (але не ідіотичному) прикладі. 
Протягом всього другого курсу за такою схемою усім студентам викладають майже усі викладачі усіх кафедр. Вони мали б привертати увагу до своїх предметів, зацікавлювати, агітувати, щоб студент визначився, що із запропонованого йому подобається більше за все. Тоді після другого курсу можна вибрати те, що б хотілось вивчати, а за цими бажаннями формуються групи за спеціалізаціями.                                                         
І тут уже 3-4 курс навала спецкурсів, всілякі там геополітики, політичні географії, теорії світосистем, мережеві суспільства і все інше, що для мене на другому курсі здавалося просто висмоктаним з пальця, а на четвертому набуває ясних обрисів.                                                         
Ось... Тут уже вам і бажання займатись науковою роботою буде, і якісні курсові роботи і все інше. Я, звісно, ідеалізую, враховуючи не все, що можна би врахувати, а основне наш ринок праці. Зараз роботодавці вимагають від усіх вищу освіту, бо тільки дипломовані прибиральниці мають право прибирати в банках, якими керують колишні технарі. Розумієте, це тупо, від такого ставлення ми прийшли до відрази в народі до слів "вища освіта" взагалі, бо вона або купується, або прошарюється, а дипломи ні про що не свідчать.                                                                                                                                                                         
Я хотіла написати у назві цього посту щось про систему освіти, бо так би усі зрозуміли, про що піде мова. Але оці гнилі універи роблять із нас людей, які не зрозуміють потім, що те, про що я писала, це не про систему освіти, має вживатись інший термін. Який? Почитайте. Зрештою, університет мав би навчити вас вчитися.

4 коментарі:

  1. цікава думка. але хто послухає.

    ВідповістиВидалити
  2. раціо є, але... навіщо винаходити велосипед?
    якщо мова про диференціювання освіти на прикладну і теоретичну - то вона є(може скалічена, але є).
    Хочеш просто щось вміти - йдеш в ПТУ, ліцей, технікум - от тобі і є прикладні знання.
    Хочеш поглибленого знання теорії(як, чому і наскільки?) - йдеш у ВУЗ.
    а стосовно програми викладання у самих вишах - майже згоден, але надто втомлений, щоб коментувати/роз’яснювати. сорки=)

    ВідповістиВидалити
  3. щось в цьому є :)
    з іншого боку мій універ мене чомусь навчив, крім того у нас була можливість оцінити викладачів (як один із показників, наприклад відвідуваність лекцій того чи іншого викладача) і обрати наукового керівника на власний смак та науковий інтерес. але це робили не всі. причина банальна - частина моїх одногрупників теж були у черзі за дипломом, так само як і більшість тих, хто зараз здобуває вищу освіту. бо в Україні навіть прибиральниця мусить мати диплом про вишку. приміром мене більше турбує формат шкільної освіти, яка більше схожа на перебування у тюрмі.

    ВідповістиВидалити
  4. щодо "в Україні навіть прибиральниця має мати вищу освіту" не згідна. шукала недавно толкових людей і мені не розходилось в їхній освіті. навпаки - ті, що приходили з дипломами такими шмарклями виявились... але то нове віяння ринку :) люди ще до нього не звикли :)
    так до слова - тотальна освітизація :) на пострадянському просторі це банальний наслідок комплексів батьків, які не поступили.
    а з рештою мдопису цілком згідна!

    ВідповістиВидалити