четвер, 13 вересня 2012 р.

Агора (2009), яку я дивилась у кіноклюбі

От захотілося мені сходити в кіно. В кіно ходити — це не сидіти парочкою на останньому ряду великого кінотеатру і цілуватись, ні. Та для такого діла взагалі ніяке кіно не потрібне :) Подивитися цікавий фільм на великому екрані варто якщо а) фільм справить не те враження, якщо картинка буде маленька (наприклад, у ньому є красивнючі батальні сцени, грандіозні і пафосні, а пафосність на 13-ти дюймах — це трохи смішно) і
б) це щось таке, що в силу своїх уподобань просто не хочеться дивитись вдома.
От я, приміром, якщо вже хочу щось подивитись, то це буде не трилер і не драма, а щось таке романтично-мелодраматично-комедійне, що розвіє густий смог наукової пурги у моїй голові. Ну справді, не буду ж я на дозвіллі шукати фільм про те, як ранні християни закидали камінням Гіпатію Александрійську. Натомість сходити на показ в рамках кінофестивалю можна. Тим більше, якщо опісля можна ще й обговорити опобачене.

Сюжет фільму можна в трьох абзацах прочитати тут; він простий і не дуже, біографічно об’єктивний, хоч і не зовсім, упереджений не до кінця. На перший погляд, "свої хороші, християни — погані", на другий погляд, "ну принаймні поширення християнства стало і переходом від рабовласництва далі", на третій погляд у мене уже був не погляд, а ціла купа думок, які фільм викликає. Основне, що залишилось у голові це "із вірою треба бути обережним" (але це не цитата:). Віра у своєму християнському різновиді не передбачає розвитку, тому якщо вона захоплює людину з головою, то особа просто перестає розвиватися: а навіщо? догми не змінюються, не змінюється ставлення до них, а через них і до світу, відпадає потреба у дослідженні навколишнього для "просто так" — в тому числі і через підсвідомий страх дізнатися щось таке, що похитне віру. Визначення "опіум для народу" з’явилося ж не просто так: опіум може бути і корисним, і деструктивним; так і віра: вона може дати людині відчуття потрібності, зацікавленості у собі, захищеності якоюсь вищою силою, а може стати виправданням усіх бід, помилок і свідомих гріхів — таким собі універсальним алібі.


Я не проти релігії, віри і усього комплексу почуттів і переживань, які вони приносять у життя людини. Просто я за те, щоб у всьому була міра. Одна літера відмінності, а сенсу — цілий всесвіт, еге ж? ;)


Обговорення після фільму — це хороша ідея, це класно. Тим цікавіше, що є люди, які з тобою не погодяться (або не одразу :) ). Вечірній час сприяє тому, щоб думки висловлювалися стисло і зрозуміло, бо метро працює не до ранку. Класно, що фестиваль має одну тему — антиклерикальну, — але і на одній проблемі не зосереджуватиметься. Ну і зовсім чудесно, що фільми не кожного дня, та і їх самих не два і не три. Оце щойно ви прочитали цілком некомерційну, як і сам фестиваль, рекламу, тому прошу дуже, хоч я сама і не зможу, але сходіть замість мене на наступний фільм у суботу, 15.09 о 19:00, кіноклуб ІНД-Альтерра.


P.S. Особисто я про це все діло дізналась із розсилки Платформи. Так, це теж рекламка :)


Отже, наступного разу:

Немає коментарів:

Дописати коментар