понеділок, 10 вересня 2012 р.

Убивати графомана в собі

Хотілося цього давно — видати свої вірші. Подумалося: це як підвести риску під шматком життя, нарешті відкраяти, щоб не озиратись і не думати, що щось забула зробити. Хм, от вам і ще одна тема для публікації, ну про кого ж писати, як не про себе ;)

Те дитяче бажання давало про себе знати час від часу, у думках перемежовувались егоїзм з самокритикою. Хотілося — ну бо хотілося, бо є ж усе-таки сотня назв, ні? Передумувала  бо так усі пишуть у свої 15. Читаю вірші Ліни Костенко, і розумію, що я просто ніхто. Та і не пишеться, вже років два і довше.

Тепер же у мене ніщо ні з чим не перемежовується. Я просто не хочу бути серед писак, які женуться за славою від слова, але ніколи нічого не досягають. Бо є такий хороший принцип: якщо це вже було сказано до тебе, не пиши. У плодінні слів немає сенсу.

Я не розумію, навіщо по-новому обсмоктувати вже не нову і вже не солодку цукерку. Не розумію тих, хто пише про нові імена: "письменниця зазнала впливу Достоєвського/Кобилянської/когось-там-ще". Щоб зазнати впливу, треба читати, а той, хто багато читає, зазвичай нічого не пише — бо метри уже це виклали, і то набагато краще, ніж я будь-коли зможу.

Не розумію теперішнього попиту на рерайтерів. Навіщо писати-переписувати і переписувати знову ту ж саму статтю, переставляючи слова і так, і сяк, якщо можна просто послатись на первинного автора? Невже комусь від того стане гірше? Рерайтинг — це не завжди покращення статті, від постійного перемішування слів вона й погіршати може. 

За кількістю слів зникає кудись далеко сенс писанини, думка, яку хотіли донести. У тому числі і в приватній розмові. Вміння висловлюватись коротко і ємно завжди було і залишається талантом — інакше чому ми так любимо афоризми? Про щось нове, я вважаю, можна писати повно і детально, якщо ж це давно відкрита америка  то можна і промовчати.

Свій блог, як писанину про давно відомі речі, я буду захищати двома аргументами: а) я нікому його не нав’язую і не беру грошей за читання; б) будь-які думки і переконання формулюються, коли про них говорити. Либонь, саме для того придумані щоденники — щоб оформити у правильні слова свої переконання. Цьому треба вчитись, чого усім раджу. Межа між добре і занадто дуже тонка, але її можна і треба шукати. І тоді розвивати своє писання як те, що добре, й убивати графоманство як те, що занадто.

Немає коментарів:

Дописати коментар