пʼятниця, 7 вересня 2012 р.

Поважай себе, працюй над собою, хто ж іще це робитиме, якщо не ти?!

Велике дякую від мене одній хорошій дівчині за одну чудову фразу, яка змушує думати і рухатись. Катерина якось мене запитала: "От вам на парах викладачі кажуть, що ви — еліта нації? А нам — постійно." І з цього моменту я
почала поважати НаУКМА, хоча знала про Могилянку не багато.

Першочергова задача університету — навчити студента вчитися. Виконується вона чи ні, і чому так, розповідати дуже довго, самі знаєте. Пов’язана з цією задача і дуже актуальна для України — навчити студента поважати себе. Батьки можуть навчити гідності як особистості, але у них трохи інше розуміння, та і студент — істота дуже і дуже специфічна.

Якщо поглянути поверхово у думки студента, то що там? Втома, бажання кудись утекти від обов"язків, від завдань, які не мають сенсу (типу "напишіть реферат з такої-то проблематики досліджень", якою насправді займається один-єдиний професор їхнього факультету, відповідно робота студента — спробувати своїми словами описати думку проф., викладену у 5-ти його монографіях абсолютно дослівно, та ще й список використаних джерел зробити різноманітним); бажання чимскоріш закінчити вуз отримати диплом, аби нарешті стати вільним птахом; образа на роботодавця, який визискує студента просто тому що він студент, на викладачів, що ставляться до молодих людей, як до курчат, на тих, своїх однокурсників, яким простіше заплатити, ніж вивчити, і викладачів, яким простіше перерахувати купюри, ніж пояснити; нерозуміння призначень 3/4 курсів з 10-12, що читаються, суті своєї спеціальності, свого призначення у цьому житті, житті науки, країни, економіки, суспільства; і здебільшого легка розгубленість при погляді у майбутнє.

Ну і де ті світила, що мали б показати нам, студентам, що ми корисні, що ми можемо і маємо допомогти Україні зробивши це, дослідивши те, повіривши у..? Не спостерігаю. І виходить, що ота каша, яка твориться в голові у студента, не дає йому тверезо осмислити те, що він бачить, і відмовитись від принципів "моя хата скраю" і "завтра/в іншому місці я поводитимусь інакше". Ви знаєте, перший болюче розмножується відносно громадського майна: не моє не шкода, я за це не відповідаю, нехай це зробить хтось інший, на те є спеціальні люди, — а другий щодо слів і дій у спілкуванні: соцмережа це не насправді, ми ж не в школі, щоб стидатись матів, от піду на роботу, тоді буду тримати слово, — ну і далі в такому дусі.

Студентство — це еліта нації. Це означає не те, що можна задирати носа, а те, що від нас залежить майбутнє. Це статус, якому треба відповідати. І якщо не виходить брати приклад із професури, значить треба самим ставати прикладом.

Що я хочу, щоб розуміли мої однокурсники: себе треба поважати не залежно від місця і часу. Згадати про принцип "хто, якщо не я". Друзі, варто почати думати про майбутнє не з острахом, а з впевненістю. Планувати і діяти, думати про причини, а не симптоми, і будувати свій образ — навіть на своїй стіні, навіть у статусах. Ваші слова, ваша мова і кількість помилок у ній 
 це візитка нашого часу. Уже давно зустрічають не по одягові, а по фото вконтакті і відео на ютубі. Ваше резюме — саме статус зі словами "ох, як я вчера напілся, три дня робить нє смагу", а не "високопрацездатний, легко вчуся, відмінне знання української, російської, англійської мов" у резюме на work.ua. 

Чому треба слідкувати за собою у будь-якому чаті? Бо все, що ти пишеш, як толкове, так маячню разом з усіма читає і твій майбутній роботодавець

Малюнок трошки не по суті, зате по темі

9 коментарів:

  1. Ухх, Ата дає жару! Надіюсь твої статті таки розбудять пару-трійку людей. Але ж, насправді, доки людина по-справжньому не усвідомить свою власну відповідальність за майбутнє, доки не буде мати свій стержень, нічого не зміниться. Бо, на жаль, основна маса суспільства рухається у іншому напрямку. Або і не рухається взагалі. ( І це я не "зі свого Лондону" так кажу.. Надіюсь, що зрозумієш правильно)

    ВідповістиВидалити
  2. Думаю, вже зрозуміла. Насправді, є ж тільки дві речі, які треба робити: поважати себе і лікувати причини, а не наслідки, - це основна думка, яку я написала, а ти погодилась :) Дякую за розуміння, Юлі, воно таке потрібне в житті - де б ми не були, за які кілометри...

    ВідповістиВидалити
  3. Таки так. Просто часом задумуєшся - загорітись легко, а як зберегти вогонь, коли всі навколо пливуть за течією? Так же легше.. Як не опустити руки? Добре, якщо ти усвідомлюєш чому і навіщо, коли сам прийшов до цього. Добре, коли навколо однодумці. А якщо ти це усвідомлюєш лише на інтелектуальному рівні, так би мовити? Хоча я вже вдарилась в філософскькі роздуми. Просто для мене це актуально:) І мова не лише про глобальні речі.

    ВідповістиВидалити
  4. Вважаю, достатньо двох однодумців, щоб не опускати рук. Бажано, щоб з одним із них у тебе були однакові каблучки на певному пальці :) Тоді якщо зневіришся, знатимеш, де отримати допомогу, і могтимеш далі переконувати навколишніх.

    ВідповістиВидалити
  5. Тарас Білоус7 вересня 2012 р. о 18:30

    Наші викладачі, коли кажуть нам, що ми еліта нації, мають на увазі під «нами» не студентів, а могилянців.

    ВідповістиВидалити
  6. Тарас Білоус8 вересня 2012 р. о 16:16

    Ну вони вважають, що студенти Могилянки є елітою нації, а не студенти в принципі.

    Ти написала «Студентство — це еліта нації». І я подумав, що може ти неправильно зрозуміла Катерину, коли вона тобі те казала.

    ВідповістиВидалити
  7. Може бути. КМА завжди дуже вирізняла себе, будь-як.
    Хоча в результаті не так важливо, що малося на увазі, якщо у мене є своє бачення, яке я і пропагую.

    ВідповістиВидалити
  8. Тарас Білоус9 вересня 2012 р. о 18:14

    В принципі, Могилянку і створювали в 1991 році як університет для виховання еліти нації

    ВідповістиВидалити