неділя, 14 жовтня 2012 р.

Дискотека в Савойї. А ви ходили в оперету?

Брайтон-джаз...

Ви знаєте, я ніколи б не подумала, що мені так сподобається оперета. А виявилось, що то просто чудо! Ви ще не були? Як, за роки проживання у Києві ви не скористались пропозицією сфери послуг найвищого рівня? (вибачте, навчання дається взнаки:) Раджу. Бодай для загального розвитку.

Childhood never stops

https://www.facebook.com/photo.php?fbid=481743995191232&set=a.336460376386262.82540.163549913677310&type=1&theater
Побачила це фото в альбомі Прямої Дії. Придивилась. Стільки всього побачила в очах цієї милої дівчинки з графіті.

...Адже ж дитинство насправді не закінчується для людини назавжди. Усі ми трошки діти. Не буду говорити за людей у віці (до речі, чули колись вираз "бабця на старості здитиніла"?), а от про таких як я можу. Студенти вважають себе фест дорослими, але як ми тільки відриваємось на атракціонах: ковзанах, гойдалках абощо, а як дати шостому курсу в руки скакалки... Не пробували? Незабутнє видовище :) А ви кажете — дорослі.

..."Здавалося, давно вже дорослі, але кохали щиро, мов діти". Думаю собі, що любов — це те, що залишається у дорослому від дитини. От тільки поки маленький, то любиш увесь світ, а з віком уже перебираєш, як покупець у магазині. 

...Але з іншого боку, діти бувають дуже жорстокими. То може і жорстокість у дорослих — від дітей? 

...Хоча ні, у маленьких і те, і інше — це просто безпосередність. Вони роблять те, що вважають за потрібне, сприймають усе буквально і нічого не бояться. Кажуть, що діти — це янголи. Якщо це правда, тоді не дивно, що наш світ саме такий, але інакший.

...А ще... Дитинство не закінчується на Землі, бо завжди народжуються нові дітки і нові дітки дорослішають. Дитинство повільно перетікає з людей у людей. Чому б не затримати його у собі? Стати більш буквальним, говорити те, що думаєш (і думати, що говориш), робити те, що потрібно, не зважати на дорослих, і попри всю хмурість капіталістичного світу, радіти життю. 

Не зупиняйте дитинство, ні.

Childhood never stops.

пʼятниця, 12 жовтня 2012 р.

середа, 10 жовтня 2012 р.

Опитування. Відповідайте, результат буде цікавим :)

Автор хотів ... кгм, сказати

Перестаньте, ну перестаньте говорити щось типу "автор вважає, автор хотів сказати...." Автор хотів би послати вас усіх подалі із вашими висновками, якби тільки знав, яку єресь йому можуть приписати під час таких монологів. "Автор хотів сказати..." Якого біса ховатися за цією фразою, га? Страшно сказати "я вважаю"? Язик не повертається на словах "на мою думку"? Мені набагато простіше сказати "цей фільм викликав у мене особисто такі-то переживання, асоціації, спогади", ніж намагатись оформити те ж саме у зовні об’єктивну форму методом згадування автора.

Ну ж бо, ми ж тепер ніби всуціль індивідуалістичне суспільство, хіба ні? От тільки дуже часто мої навколишні проявляють цю властивість під час скидання відповідальності на ім’я якогось іншого індивідума. А сенс? Я ж розумію, що за цим ховається, то чи є сенс узагалі ховати?

Я за власну думку. Я за те, щоб мої знайомі не ховали свої думки за іменами ніби-то відомих, але незнайомих мені людей. 

Ви проти? Хіба? І - чому?