Ну скажіть мені, як можна не любити дощ? Є купа
людей, які отримують задоволення, приймаючи душ (не тільки від чистоти як
результату чи від теплоти, але просто від того, що тече вода), але чомусь вони
тікають від дощу і страшенно переймаються, що у них нема парасольки.
пʼятницю, 28 вересня 2012 р.
середу, 26 вересня 2012 р.
Два світи (2008), фільм про вибір. Крім всього іншого
четвер, 20 вересня 2012 р.
Данило Гранін "Зубр"
(Чесно кажучи, мені було б більш природно написати Даниїл, але Вікі вважає, що він Данило)
Біографічна повість про російського генетика Миколу Тимофєєва-Ресовського. Прочитала цілу книженцію хвали і засоромилась, що й не чула про такого. Але розповідь написано цікаво, як на біографії, "которих я ненавиджу", будить різні всілякі почуття і емоції:
це ж як важко, певне, бути насправді вартісним науковцем, досліджувати, а не гнати пургу задля зарплати..;
неординарної сили, простоти і складності людина, от би й собі таку зустріти у житті..;
а й справді, коли на тебе ополчилися невігласи, то чи варто виправдовуватись перед ними?.;
чи конче свою справу любити від початку, чи все ж любов може прийти під час їжі, як апетит?.;
коли влада перекриває кисень, то що вибирати: не згинатись і приймати удари чи зігнутись і оминути їх у сподіванні розігнутись потім?;
чого ж він прагнув у своєму житті, якщо це були не слава, не повага, не спокій, не родина.. то — що?..
А от принципи мені до душі: 1 — хороші люди повинні розмножуватись, 2 — наше покоління має все найкраще передати наступному, а там як вийде. Позитивно так, оптимістично. Як я люблю =)
А ще там десь у тексті були слова "був студентом, а отже підробітками не перебирав" або щось таке. І то так категорично, не тиснучи, але так, мовби іншого і бути не може. Ех, думаю я собі, треба збивати з себе пиху студентки шикарного вузу і йти на роботу :) Але про неї — якось іншим разом.
Біографічна повість про російського генетика Миколу Тимофєєва-Ресовського. Прочитала цілу книженцію хвали і засоромилась, що й не чула про такого. Але розповідь написано цікаво, як на біографії, "которих я ненавиджу", будить різні всілякі почуття і емоції:
це ж як важко, певне, бути насправді вартісним науковцем, досліджувати, а не гнати пургу задля зарплати..;
неординарної сили, простоти і складності людина, от би й собі таку зустріти у житті..;
а й справді, коли на тебе ополчилися невігласи, то чи варто виправдовуватись перед ними?.;
чи конче свою справу любити від початку, чи все ж любов може прийти під час їжі, як апетит?.;
коли влада перекриває кисень, то що вибирати: не згинатись і приймати удари чи зігнутись і оминути їх у сподіванні розігнутись потім?;
чого ж він прагнув у своєму житті, якщо це були не слава, не повага, не спокій, не родина.. то — що?..
А от принципи мені до душі: 1 — хороші люди повинні розмножуватись, 2 — наше покоління має все найкраще передати наступному, а там як вийде. Позитивно так, оптимістично. Як я люблю =)
А ще там десь у тексті були слова "був студентом, а отже підробітками не перебирав" або щось таке. І то так категорично, не тиснучи, але так, мовби іншого і бути не може. Ех, думаю я собі, треба збивати з себе пиху студентки шикарного вузу і йти на роботу :) Але про неї — якось іншим разом.
четвер, 13 вересня 2012 р.
Агора (2009), яку я дивилась у кіноклюбі
От захотілося мені сходити в кіно. В кіно ходити — це не сидіти парочкою на останньому ряду великого кінотеатру і цілуватись, ні. Та для такого діла взагалі ніяке кіно не потрібне :) Подивитися цікавий фільм на великому екрані варто якщо а) фільм справить не те враження, якщо картинка буде маленька (наприклад, у ньому є красивнючі батальні сцени, грандіозні і пафосні, а пафосність на 13-ти дюймах — це трохи смішно) і
понеділок, 10 вересня 2012 р.
Убивати графомана в собі
Хотілося цього давно — видати свої вірші. Подумалося: це як підвести риску під шматком життя, нарешті відкраяти, щоб не озиратись і не думати, що щось забула зробити. Хм, от вам і ще одна тема для публікації, ну про кого ж писати, як не про себе ;)
Те дитяче бажання давало про себе знати час від часу, у думках перемежовувались егоїзм з самокритикою. Хотілося — ну бо хотілося, бо є ж усе-таки сотня назв, ні? Передумувала — бо так усі пишуть у свої 15. Читаю вірші Ліни Костенко, і розумію, що я просто ніхто. Та і не пишеться, вже років два і довше.
Те дитяче бажання давало про себе знати час від часу, у думках перемежовувались егоїзм з самокритикою. Хотілося — ну бо хотілося, бо є ж усе-таки сотня назв, ні? Передумувала — бо так усі пишуть у свої 15. Читаю вірші Ліни Костенко, і розумію, що я просто ніхто. Та і не пишеться, вже років два і довше.
пʼятницю, 7 вересня 2012 р.
Поважай себе, працюй над собою, хто ж іще це робитиме, якщо не ти?!
Велике дякую від мене одній хорошій дівчині за одну чудову фразу, яка змушує думати і рухатись. Катерина якось мене запитала: "От вам на парах викладачі кажуть, що ви — еліта нації? А нам — постійно." І з цього моменту я
середу, 5 вересня 2012 р.
Муравйов "Полюс Лорда", і що я про нього думаю
Чого я не люблю, так це заідеологізованих рецензій/анотацій/відгуків на романи. "Герои произведений Муравьева русские эмигранты с их надеждами и верой [...], там же, где их нет, все равно возникает тема России, её дух, [...], вечные русские вопросы о смысле жизни". Настільки вже за вуха притягнуто... Сам Муравйов
Підписатися на:
Дописи (Atom)