понеділок, 23 вересня 2013 р.

Читаючи «Твердиню», або ж Про те, чому Кідрук крутий


Твітера у мене нема, та і нащо? Можна і сюди. Короткі думки по ходу читання книжки, може, кумедно виглядатимуть у блогодописному форматі, але хай собі :)

Перше, уже було. Відкрила останню сторінку, втішилась, знайшовши рекомендовану музику. Смію думати, наведений там список пісень наверне у ряди читачів Кідрука фанів In Flames :)

Друге, там же. Читала пролог у метро (там, де про воєнку у рівненському Воднику) і думала: треба буде однокласників перепитати, чи згодні з описом. Думка ще одного-двох очевидців завжди цікава.

Третє, щоб тобі, Максе, добре було. Я таки пішла перевіряти по архівах The Guardian, чи справді там є така стаття за 28 липня 2008-го.

четвер, 5 вересня 2013 р.

Про схожість

Ну от, все далі й далі. Я все частіше кажу про це іншим людям — мабуть, треба переставати, а то ображатись будуть :) Так от: усі люди на когось схожі. 
Америку відкрила, нє? ;)

пʼятниця, 23 серпня 2013 р.

Одне спостереження про музику

Час від часу знову стикаюся з дивною невідповідністю між лірикою і мелодією чергової пісні, яку я слухаю.

Перший разючий спогад на тему стосується пісні Within Temptation — Our Solemn Hour і було це в такі незапам'ятні часи, що й не передати.
Ідемо ми собі якось з Іринкою додому, і чи то слухаємо її, чи то може просто говоримо про те, який же у Шарон все-таки крутий гурт. Я тішусь від пісні, аж пританцьовую на ходу, а Іринка так недовірливо: ти хоч знаєш, мовляв, про що вона? там така похмурість, а ти танцюєш. Я задумалась, бо й правда:

In my darkest hours I could not foresee
That the tide could turn so fast to this degree
Can't believe my eyes
How can you be so blind?
Is the heart of stone, no empathy inside?
Time keeps on slipping away and we haven't learned
So in the end now what have we gained?

вівторок, 30 липня 2013 р.

Джейн Остін "Гордість і упередження"

Титулка видання Річарда Бентлі, 
першого ілюстрованого, 1833
[PD], via Wikimedia Commons
Коли Нана почула, що я ще не читала "Гордості й упередження", мені здалося, що тільки від зумисних зусиль її думка про мене не сповзла вниз, як лавина. Але то цілком справедливо. За тим убиванням часу перед монітором нема коли й поубивати його над книжкою; і відчуваю, як повільно тупію. Що ж, будемо цей процес повертати назад :)

понеділок, 24 червня 2013 р.

"На західному фронті без змін"

Хто ще не забув уроки зарубіжної літератури, той згадає, в якому класі нашої школи ми читали Ремарка. Ні, не так: нам задавали читати Ремарка. Бо он я, наприклад, так за нього і не взялась.

Навіть виправдання у мене є: я почитала біографію письменника і подумала, що якщо вже його твори писані на таку тему втрачене покоління, а покоління ж живе і змінюється з часом, то і читати їх треба усі і в хронологічному порядку. "Три товариші" зі шкільної програми мені б усю хронологію поламали, а читати усе, що було написано перед ними, я тоді була не готова.

неділя, 19 травня 2013 р.

Макс Кідрук "Бот"

Нарешті прочиталась іще одна книга, і нарешті я напишу до неї відгук.

Автор рекламує її як перший український технотрилер. Правду кажучи, думала, що трилери мають бути страшніші :) З іншого боку, у трилері-фільмі велику роль грає музика, а ще з іншого, якби я уважно вчитувалась і якісно уявляла геть усі сцени, то таки була б налякана. 

Книга мені сподобалась. Спробую пояснити, якими речами.

субота, 16 березня 2013 р.

Лижі не їдуть, або Речі, яких мені не зрозуміти. Частина ІІ


Уже писала якось про те, як інші люди часом роблять такі речі, що просто не вкладається в голові. Ці речі бувають різні: недорозуміння, інший спосіб звичних дій, або й відверті тупощі. 

Я не розумію, як можна

— не слідкувати за тим, що ти у кого позичаєш. В гуртожитку без цього не обійтися, зрештою, він на те і гуртожиток, щоб молоток (наприклад) був один на поверх і всі знали, в кого саме. Але коли я не можу знайти у себе якусь річ, прошу у того, кому її позичала, повернути цю річ, а людина категорично так заявляє: "Я тобі віддавав," — і перестає звертати на тебе увагу — це ображає. Тим паче, що той гіпотетичний молоток виглядає у нього з рюкзака.

субота, 16 лютого 2013 р.

Звичайна справа (2013)

Ось, я сьогодні бачила ще один фільм. Навіть можна сказати, ще один український фільм. Чогось не хотілося ні читати опису, ні дивитись трейлер, ні читати статтю про фільм у журналі "Кіно-Театр". Правда, щоб пояснити одногрупниці, чого його варто подивитись, опис таки довелось прочитати :) Але він якось викликає не ті асоціації.

вівторок, 12 лютого 2013 р.

Me das la calma, la fuerza, el amor...

Після сесії на танці ходити вже не хотілось. Потім півтора тижні канікул — загалом славно, закордонний товариш і посиденьки вдома, але від занять відучило. Новин учора понарозповідали — ніби нічого такого, але то одна, то інша маленька неприємність. На душі зранку було гидко. Іти-не-йти на танці, хочу-не-хочу... І зле так, презле. Проскочила думка навіть: Втомилась. Але обсмикнула себе — від чого? Дівчинко, ти ж щойно після відпочинку. І справді, заспокоїлась. Просто хочеться не знати чого.

Перед самими дверима майнуло: ні, от зараз скажу, що більше ходити не буду, розвернусь — і додому. Але звично взяла туфлі з шафки, звично перевдяглась. Знайомі голоси, знайомі фігури перед дзеркалами, знайома до хрусту розминочка. Ну підзабула трохи перший куплет севільяни. Ну заплуталась трошки в давно вивченому тангосі.

Але рухи, але музика... Танець це все-таки танець. Сидяче навчання і сидяче дозвілля — сама винна і в тому, і в іншому, і не каюсь, але танець таки повертає щось таке, чого бракує. Відчуття вітру в руках. Натягнута струна вздовж стану. Обертом голова і стукіт каблуків. П'янке "у мене виходить", гіркувате "не завжди", і таке трохи нечемне "а у вас — ні, бе-бе-бе". Ех.., фламенко... Я без тебе не можу.

Пригадалось, як в 10-му класі ходила на бальні танці. Бракувало хлопців і тренерка віджартовувалась: котра приведе, тій окремі бонуси на заняттях. Весна, пора захоплень... Хотілось заагітувати одного хлопця — не вийшло. Зараз відчуваю десь таке ж: хочеться поділитися з другом радістю танцю, зустрічатись очима в парі, давати поради. Але поки не готова агітувати. Фламенко дає свободу відчуття. Мені більше буде :-Р

PS. Купа вдячності нашому "осередку культури на Кіквідзе 17" ;)

PPS. Одна пісенька з флешмобу, інша — геть зовсім не фламенківська, просто іспанською. Просто вони made my day

Fernando Terremoto — Nadie Lo Sepa
Warcry — Nada Como Tu

понеділок, 21 січня 2013 р.

Листівки, марки, Вікіпедія і Віра — троє у човні разом із собакою :)




Сьогодні буде ще один допис про листівки. Але не тільки — беріть вище, далі, про пошту, посткросинг, марки, Вікіпедію... Ой, остання ніби як не в тему :) Але тільки не в мене.

неділя, 6 січня 2013 р.

Олександр Стражний "Храм Афродіти"

Там було усе, що можна очікувати від роману: принадлива анотація, такий же епіграф і заголовки розділів, потішна іронічна зав'язка із купою жартів і кумедними персонажами, розвиток сюжету, що дозволяє вгадувати наступні кроки, але все-таки час від часу тиче дулю і веде у інший бік, зрештою, крім приватного життя персонажів у загальне мереживо вплетена велика політика і глибокі філософські думки, а насамкінець — ну як же без цього? — застереження: певне, не варто вірити книгам із бюстом на обкладинці. Що ж, мою вразливу читацьку уяву бентежить якраз останнє: тобто як це, не вірити? а якщо... то що ж це, ви насправді це пропонуєте?

четвер, 3 січня 2013 р.

Щастя творця

Одного разу мала нагоду доводити товаришеві, що сенс життя усе-таки є. Ги, як у тій рекламі по телебе: "І все-таки він існує!.." Але чого йому, я то доводила перш за все собі. Це кожен помічав за собою: коли розмірковувати з кимось уголос про спільну проблему, народжується відповідь; інколи власні слова просто шокують, коли вилітають із вуст. Що там казати — в суперечці народжується істина. Голосно сказано :) На істинність своїх думок не претендую, але все-таки...