четвер, 3 січня 2013 р.

Щастя творця

Одного разу мала нагоду доводити товаришеві, що сенс життя усе-таки є. Ги, як у тій рекламі по телебе: "І все-таки він існує!.." Але чого йому, я то доводила перш за все собі. Це кожен помічав за собою: коли розмірковувати з кимось уголос про спільну проблему, народжується відповідь; інколи власні слова просто шокують, коли вилітають із вуст. Що там казати — в суперечці народжується істина. Голосно сказано :) На істинність своїх думок не претендую, але все-таки...
Раз за разом я згадую ту розмову і запитую себе: а чи готова послідувати своєму ж таки рецептові життя? Слухаю "Скрябін — "Місця щасливих людей", і заздрю людині, яка уміє творити музику і просту душевну лірику, яка чіпляє за душу. Я говорила, що музика — це те, що у людини є, а в природі немає. Ми творимо її, ми робимо фактично з нічого те, від чого злітає відчайдушно щаслива посмішка у напрямку до сонця, від чого замріяні очі заплющуються у м'яку подушку, від чого хочеться іти, спіткатись, падати і йти, ми творимо музику, яка спонукає нас боротись за ідеал, який природі навіть не відомий. Кожна жива тварина на Землі прагне жити і відтворюватись, себто результатом її існування, що залишається по ній, є собі подібні і кал, грубо кажучи. Натомість людина, у якої немає природних ворогів тепер, може дозволити собі творити. Творчість — чи можна її возводити в ранг сенсу людського життя? Творчість-бо дає щастя.

З якою метою митці творять? Для себе? для сучасників? для наступників? для інших, прийдешніх? без мети? Вони творять щось нове, витягуючи геній із себе своїм бажанням, чи роблять вони це з примусу творчого начала, яке просто випирає назовні незалежно від волі? Я не знаю, не знаю, може і те, і інше, а може в когось і одночасно. Я знаю, що це не легко в будь-якому випадку. Але певне, з тих пір, як людина почала думати, розуміти і усвідомлювати, вона постійно із чимось бореться. Найважче ж боротись із собою. Чому б саме це і не поставити собі за мету — боротьбу з самим собою? За те, щоб стати могутнішим у своїй творчості, за право сказати "і так я теж можу". Я думаю, це достойно.

Не можу збагнути, чому так виходить, що загальний суспільний лад не сприяє такій боротьбі, але я просто відмовляюсь визнати хибність своєї ідеї. Виходить так, що поштовх технічному прогресові дає прагнення військової сили (той же інтернет з'явився, пригадайте, з якого дива), потім його підхоплює промисловість, або кажучи ширше і по-сучасному, індустрія, яка певний час підтримує побутовий сенс існування будь-чого, а потім маркетинг переносить усе в сферу розваг і задоволення бажань, таким чином зводячи нанівець навіть корисну річ. Принаймні, саме так мені бачиться ланцюжок рація-телефон-смартфон (беру умовно, без достеменної прив'язки до історії). Виходить так, що людина мала б увесь час просто задовольняти свої бажання і розважатись. Бавитись, причому щоразу швидше забуваючи стару іграшку, бо нова уже тут, вона вже на прилавку і вже в товариша є. Знаєте, коли було написано Джоконду? Атож. І якось вона і досі красива. Не зважаючи на те, що зараз можна відфотошопити живу дівчинку так, що посмішка буде не менш загадкова, а зменшити загадку одягу не вважатиметься проступком. Але чомусь же Джоконда нам подобається...

Я не за те, щоб повертатися в печери і важкою працею творити малюнки на стінах. Світ змінюється, так, але я за те, щоб змінювати його повільніше. Куди ми поспішаємо, до чого? Тривалість життя збільшується. Кількість благ, доступних навіть досить бідним, зростає. Для золотого мільярду принаймні, а ми з вами до нього належимо, немає нагальної проблеми в задоволенні базових потреб у їжі, воді, житлі, продовженні роду. То куди ж ви поспішаєте?

Чи не простіше жити повільно, і повільно робити те, на що здатна лише людина незалежно від поклику природи, — творити. Не знаю, що б я сказала кожному з них, якби зараз мене мільярд людей запитав, а що ж він може творити. Стількох варіантів у голові однієї людини не знайти :) Але вони мають бути у ваших головах. Я вірю в те, що творити може кожен. Не знаю, що діснеївці хотіли донести своїм мультиком, але якщо вже навіть щур здатен готувати... ;)

Я відверто заздрю людям, які вміють творити музику і просту душевну лірику, яка чіпляє за душу. Я б так хотіла бути серед них... Але хто знає, життя таке різне! =)

Немає коментарів:

Дописати коментар