вівторок, 12 лютого 2013 р.

Me das la calma, la fuerza, el amor...

Після сесії на танці ходити вже не хотілось. Потім півтора тижні канікул — загалом славно, закордонний товариш і посиденьки вдома, але від занять відучило. Новин учора понарозповідали — ніби нічого такого, але то одна, то інша маленька неприємність. На душі зранку було гидко. Іти-не-йти на танці, хочу-не-хочу... І зле так, презле. Проскочила думка навіть: Втомилась. Але обсмикнула себе — від чого? Дівчинко, ти ж щойно після відпочинку. І справді, заспокоїлась. Просто хочеться не знати чого.

Перед самими дверима майнуло: ні, от зараз скажу, що більше ходити не буду, розвернусь — і додому. Але звично взяла туфлі з шафки, звично перевдяглась. Знайомі голоси, знайомі фігури перед дзеркалами, знайома до хрусту розминочка. Ну підзабула трохи перший куплет севільяни. Ну заплуталась трошки в давно вивченому тангосі.

Але рухи, але музика... Танець це все-таки танець. Сидяче навчання і сидяче дозвілля — сама винна і в тому, і в іншому, і не каюсь, але танець таки повертає щось таке, чого бракує. Відчуття вітру в руках. Натягнута струна вздовж стану. Обертом голова і стукіт каблуків. П'янке "у мене виходить", гіркувате "не завжди", і таке трохи нечемне "а у вас — ні, бе-бе-бе". Ех.., фламенко... Я без тебе не можу.

Пригадалось, як в 10-му класі ходила на бальні танці. Бракувало хлопців і тренерка віджартовувалась: котра приведе, тій окремі бонуси на заняттях. Весна, пора захоплень... Хотілось заагітувати одного хлопця — не вийшло. Зараз відчуваю десь таке ж: хочеться поділитися з другом радістю танцю, зустрічатись очима в парі, давати поради. Але поки не готова агітувати. Фламенко дає свободу відчуття. Мені більше буде :-Р

PS. Купа вдячності нашому "осередку культури на Кіквідзе 17" ;)

PPS. Одна пісенька з флешмобу, інша — геть зовсім не фламенківська, просто іспанською. Просто вони made my day

Fernando Terremoto — Nadie Lo Sepa
Warcry — Nada Como Tu

Немає коментарів:

Дописати коментар