понеділок, 23 вересня 2013 р.

Читаючи «Твердиню», або ж Про те, чому Кідрук крутий


Твітера у мене нема, та і нащо? Можна і сюди. Короткі думки по ходу читання книжки, може, кумедно виглядатимуть у блогодописному форматі, але хай собі :)

Перше, уже було. Відкрила останню сторінку, втішилась, знайшовши рекомендовану музику. Смію думати, наведений там список пісень наверне у ряди читачів Кідрука фанів In Flames :)

Друге, там же. Читала пролог у метро (там, де про воєнку у рівненському Воднику) і думала: треба буде однокласників перепитати, чи згодні з описом. Думка ще одного-двох очевидців завжди цікава.

Третє, щоб тобі, Максе, добре було. Я таки пішла перевіряти по архівах The Guardian, чи справді там є така стаття за 28 липня 2008-го.

Четверте. Я валялась зо сміху: побачити у легенді карти "археологічні сайти" було не очікувано :)

П'яте. Дякую за милі слова про Вікіпедію. "Відправна точка" – це те, що я намагаюсь пояснити тим, хто ганить її за неадекватність. Це вам не збірка усіх знань, це збірка про усі знання, id est відправна точка для тих, хто хоче знати.

Шосте. Хай йому грець! *качається під столом у приступах дикого реготу, викликаючи заздрощі інших "я теж хочу посміятись"*. Я не хочу знати, ХТО перевіряв на собі побічну дію Фастум-гелю, але не вірю, що це можна було вигадати =)

Сьоме. Відчуття, як у тій грі: тепліше, ще тепліше... Починаються події. Хочеться знати швидше.
І я не вмію читати швидко, "внутрішній голос" під час читання задовбує, я поспішаю, перескакую через рядки, потім серджусь і повертаюсь, знаючи, що мушу перечитати і нічого не проґавити – у Кідрука немає зайвих рядків.
Доводиться вмикати фонову музику, чого я зазвичай не роблю. Зараз – Burzum'івські альбоми Dauði Baldrs і Hliðskjálf; подібна музика трохи втихомирює і повертає на шлях праведного читання.

Восьме. Холєра. Масштаби деяких речей таки уявляти складно. Складно уявляти, що таке годинами дертись по джунглях або як виглядає тераса будівлі, коли її розміри порівнюють з футбольними полями. Складно. Не те щоб я ніколи не бачила футбольного поля, просто... Гм. Складно сказати.

Дев'яте. Текст всередині дужок не має ж відділятися від них пробілами о_О Чи останні мені там привиділись?

Десяте. Я спершу хотіла зіпхнути цей дивний ефект на автора, а потім подумала, що, певне, тут більше від мене. От читаю я, скажімо, сцену про ту ж таки терасу; подається її форма і що вона ширша, ніж довша. Я собі одразу уявляю людей, що на неї вийшли посередині ширшої сторони. Неуважно накидаю на неї в уяві всі деталі. А потім бачу схему на наступній сторінці, роздивляюсь, і розумію, що все не так: насправді вони вийшли на вужчу сторону і трохи збоку. І крім усіх накиданих деталей, які зараз в уяві треба порозкидати наново, треба цю терасу в своїй уяві розвернути. А вона не розвертається! Уява пручається, як може; доводиться вживати заходів. 

Через певний час згадую, що так, така проблемка у мене вже була, не раз. Зазвичай у книгах розстановка предметів ролі великої не грала, чим моя уява і користувалась, внаглу роблячи все по-своєму. Але тут такої штуки не вийде, мені важливо бачити так, як хочуть, щоб я бачила. Уява хниче; вона образилась.

Одинадцяте. Читаю собі книгу, нікого не чіпаю. Персонажі забираються в таку глушину і в такі неприємності, що хай мене вкрадуть. І я ламаю голову: якого дідька? Автор же не каже: вони пішли далі, тому що: ... Не каже; треба аналізувати поведінку і розуміти. А коли мотиви яснішають, приміряю їх на себе: а що б зробила я на їхньому місці? Що, оце мене теж лиха година понесла б отуди, у відверто зрозумілу небезпеку? Та ну. Але рівень внутрішньої впертості підказує, що дуже навіть могло б бути.

Дванадцяте. Редактор, художній редактор, коректор... Кому вліпити -5 від карми? Граматична "слово легко читалось по губам" і смислова "у верхньому лівому куті стояв символ, що відповідав числу  вісім у верхньому лівому –  цифрі п'ять" неподалік одна від одної - не робіть так більше, будь ласка... Перфекціоніст у мені схопився за серце. Пізніше прочитала в інших відгуках про інші помилки, і в процесі читання знайшла їх теж. Печаль-біда.

Тринадцяте. Десь на 338 сторінці стався закидон з пам'яті – ну, і нащо була та постільна сцена на 66-ій? Сама по собі – ок, але з загального випадає, скочується, як ньютонівське яблуко з ньютонівської голови. Ні, не треба-таки задобрювати читача.

Чотирнадцяте. О, гарні метафори... Уже всі знають, як я люблю гарні метафори :) Я просто млію від гарних метафор! :)
Термітник – бомба ;)

П'ятнадцяте. Ну автореее, ну скільки можна. "... але іншим було гірше, набагато гірше..." Для чого оці уточнювання? Якщо вони нецензурним способом пішли ad patres, не думаю, що є різниця, набагато чи на набагато їм було гірше.

Шістнадцяте. Я оце вагаюсь, чи то я через рядок дочитувала книгу (що цілком могло бути, бо дорога до Червонограда – ще той атракціон), чи то автору треба було закінчити книгу, вклавшись у скількись-там сторінок, але я багато в що не в'їхала. Мотивація Джейсона мені так-сяк ясна, але чогось не вловлюю, якогось останнього пазла в картинку. Чому він поводився так?
Чого Левко не захотів отримати диплом? Через Сьому? Гм. І чи отримала його Сатомі? І що було з нею? Ррр. Тато назвав би це певною мірою "фіналом, як в радянському фільмі". 

Сімнадцяте. Щодо "Знамення". Воно там упізналося зразу :) А сенс?.. "Ну так, суть та сама, а далі думайте, що хочете", так виходить? Бу якесь.

Вісімнадцяте. Якщо в "Боті" літачки, що розбомбили усе дощенту, були органічні і круті аж капець, то з конвертопланами тут так не сталось. У мене склалось враження, що не дав розділ із ними розкритись усій їхній зашибезності як літального засобу (крута ж насправді штука, ніде правди діти). І вони, і янкі разом з ними виглядають, як полісмени, що у фільмах з'являються в свинячий голос (на противагу до полісменів, які геройствують на першому плані – в інших фільмах). Цікаво, чи зрозуміло збоку, що я маю на увазі.

Без номера. З'явилось, коли розповідала одногрупниці про смачну суть книги. Круто ж: тільки місця, де автор був, тільки характери, які автор зустрічав, тільки правдоподібність, тільки хардкор, але самого автора там нема. Є переконання автора, але не більше того, не він сам. Нема там автора :) Ня.

Інше.  Десятий розділ – у "Вибране", 100%, і навіть якщо забуду усе інше – такі перли ніколи не вилітають із голови =) Зображення гвинтівок мене не порадували – краще б там була мальована Чорна кімната :) У процесі читання уява встигала вимальовувати не все, і деякі моменти, як-то з археологом, який... ну ви знаєте.., так би мовити, доходили уже потім. 

Сума. Читала "Твердиню" від наступного дня після презентації, на яку ходила у вівторок, до ранку суботи. Три з лишком дні – теоретично, навіть забагато, як для такої книги :) Сподобалось, однозначно. Як ставитися до "пошерхлостей", знайдених на тілі тексту, я не знаю: виставляти претензії авторові зразу не кортить, бо сама не ідеальний читач, але і сушіння голови над деякими неясними речами не дає поставити сяюче 5. 
Згодна, "Твердиня" добряче схожа на відкопаного динозавра. З одним механічним передпліччям. 

Теоретично, після 24.09 я могтиму згадати щось іще. Допишемо :)

Ааа, так чому Кідрук крутий? Бо так =^_^= Читач книгу ковтнув і не подавився, що буває зі мною далеко не завжди.

Хах, фінальний постріл навздогін. 
До якого епізоду там би мала годитись пісенька One of Us?.. 

1 коментар:

  1. Сергій Костенко24 вересня 2013 р. о 14:26

    Ось так от завжди... Не встиг прочитати, а вже розкладають книгу по-поличках.

    А редакторів по губах треба )))) Або по руках. )))

    ВідповістиВидалити