суботу, 27 грудня 2014 р.

Про місце, де насправді нікого нема


Адже там насправді нікого немає. Пригадую попередній свій візит туди — навесні не-знати-якого року. Я пішла сама, хоч можна було дочекатись «колективного візиту». Просто не з тих я, кому для згадування померлих треба купа живих навколо.

Так от. 
Було сонячно і було тепло. Був легкий вітер у кронах ялин у старій частині цвинтаря. Було багато неба над частиною новою і широченне поле за її межами. Поле, яке поступово поїдається цвинnарем, що не подобається мені страшенно, але суть зараз не в цьому. Було троха людей на сусідніх алеях — зовсім трохи. Я стояла навпроти місця, до якого прийшла, щоб віддати шану своєму другу. Я стояла в тіні дерева і думала про те, що мала б відчувати якось не так, як в іншому місці, як в місті чи серед лугу. І навіть хотілось пофантазувати: ось зараз я попрошу його дати мені знак — і з хреста спурхне горобець: «Я тебе чую». Натомість мені стало ясно як день: там нікого нема. 

середу, 24 грудня 2014 р.

Про чудових хлопців людей

Я вже допіру висловила цю думку мільйон разів, але мені завжди було легше спілкуватися з хлопцями, ніж з дівчатами. Навіть у школі і навіть у той період часу, коли, як пише підручник із фізіології, дівчата випереджають хлопців-однолітків у розвитку. Але то є логічно. Коли я починала розмову з хлопцем, я знала, що є набір тем, яких ми не торкнемось. Ми не говоритимемо про помади, моди, журнали, поп-музику і «всі хлопці — козли», тому що хлопець він, і ми не говоритимемо про футбол, гонки, нецензурщину і «всі дівки — кози», тому що дівчина я. І лишаються насправді цікаві речі. Вартісні книги. Хороша музика. Прекрасні люди серед спільних знайомих. «Що?Де?Коли?» Стосунки між людьми per se. Хіба це не класно?

середу, 10 грудня 2014 р.

Про щоденники

Останнім часом і тут і там бачу поради: цікаві події свого життя варто записувати, не лінуйтеся вести щоденник, щовечора або хоч раз на тиждень записуйте веселощі, які дарують вам ваші діти. До чого б це? Зрозуміло, що автори порад мають рацію: людська пам’ять — штука примхлива, і запам’ятовує вона тільки те, що їй подобається, а подобається їй щось тупо рандомно. 
Але вони пишуть це все надто м’яко. Треба писати не «пам’ять недосконала», а «ЗАБУДЕШ УСЕ НАФІГ!». =)

Смішки смішками, а воно так є. 
І вкотре, і вкотре переконуюся в цьому, коли переглядаю старі щоденники: скільки разів спливає у думці «ааа, пригадую таке..!», «мамо рідна, я справді так думала?», «еге, а я й забула, що в неї день народження якраз у таку пору...» і под. Інколи пробігають «боже, як класно, горжусь собою, що могла писала такі чудові речі» і «ага-ага, я й зараз так думаю», але ой як рідше.