неділя, 2 грудня 2012 р.

Накама.

Ну от, знову почалось. Чого ж мені так подобається володіти людьми? Їх увагою, дружбою, часом — безроздільно. Що, звісно ж, неможливо. Але з кожним новим другом я перевіряю, чи можна посадити людину на цей короткий повідок моєї дружби. І сама ж знаю, що не гоже так, нечемно, не можна, а дарма...

Так хочеться бути хоч комусь найкращим другом. Вочевидь, це все тому, що я не знаю, як це. Знати чиїсь сердечні таємниці, бути авторитетом, мати спільні божевільні спогади, час від часу вмикати улюблений "режим психолога", вдавати, що психолог я зашибезний і у самої все гладко, і знати, що мій друг буде уважно слухати і не дорікатиме дірявістю мого досвіду. І допомагати в усьому, і ставити другову мрію вище своєї. Недавно побачила рекламу Нескафе типу "виграйте 500 тис. грн на свою мрію" або щось таке і подумала: от було б добре допомогти товаришу. Купити квитки, віддати і сказати: ось те, чого ти так хотів, їдь, пізнай, привези враження, потім розповіси, запам’ятай цей час на все життя, і будь мені трішки вдячним, дай мені побачити твою посмішку. (sigh)

Знаю. Це все моє хамелеонське ботанство і патрульно-приналежність :) Звикла знати більше за інших, вважаю так за замовчуванням, звикла вважатись розумнішою, добрішою, кращою; не завадило б критичніше трохи до себе ставитись. Краще мене зупиняти, коли починаю щось розпитувати, бо я-то люблю колупатись і приколупуватись дууууже. Або зразу сказати мені ґудбай, поки не пізно.

Кілька разів, здається, мене зупиняли. Приємного було мало.

Ну скажи мені, що мені потрібно цього разу? Минулого разу вгадав...

Чи не вперше подумала, що добре б мати молодшого брата чи сестру. Ліпше брата. Був би моїм піддослідним кроликом... Ех.

ЗІ. То все той мультик. Хочу бути НАКАМА.

Немає коментарів:

Дописати коментар