Не бійся говорити

Коли сталося #яНеБоюсьСказати, я написала свій дрібний випадок, і мені нарешті перестало бути гидко при згадці. Коли я читала історії, було важко повірити, що це пишуть і мої знайомі теж. Коли я читала коментарі, було страшно побачити там дурні репліки від друзів, бо я не знала, як мала б реагувати. Вперше за довгий час мене захопило бажання щось доводити, бо в-інтернеті-хтось-неправий.

Все ж, це корисна акція. Зберу докупи те корисне, що винесла для себе.

• Дітям треба говорити, що тіло людини — її приватна власність, а ні означає ні.

Дівчатам і хлопцям. Щоб ті, кому хочеться лапати інших, знали, що це запросто може бути неприємно, а ті, кого лапають попри їх волю, знали, що вони вправі відбиватися, і про це не соромно скаржитись.

• Коли тебе чіпають, треба якомога швидше переборювати природне заціпеніння і діяти.

Це коли я дивлюсь фільм, а там дівчина опиняється на дорозі, на смузі помічає, що на неї летить вантажівка, і замість добігати вперед — не рухається зовсім. Природний прояв переляку, від якого — я вірю — можна відівчитись. Наступного разу я голосно висловлю незадоволення і вгачу ліктем.

• Якщо щось трапилось, і я не винна — то я не винна; позбутися дурного відчуття провини.

Хз, звідки воно береться. Відчуття провини у разі відмови, хай якої, це дивна не досліджена мною фігня, і ще не знаю, як від того швидко позбуватись. Але це — вірю — теж поправно.

То все очевидно, я знаю. Як завжди, знати-розуміти-усвідомлювати — не синоніми, а стадії.

The Underwear Rule from the NSPCC:

Privates are private

Always remember your body belongs to you

No means no

Talk about secrets that upset you

Speak up, someone can help