Про приставучі фрази

Є вставні слова, якими заповнюються паузи від боязні пауз. Є слова, які повторюються часто, бо вони круті і зручні, і взагалі (таким словом останні пів року для мене є «звичайно»; як виявилося, я таки часто погоджуюся з людьми). Є думки, які накручуються і нагнітають — дослідниками людських тарганів описане таке явище як «румінація», або ж пережовування тієї самої думки, що є аж прямо хворобливим станом. 

Не знаю, в що з цього можна класифікувати ті фразки, про які я зараз напишу — може, вам видніше буде. 

Колись давно частодуманою фразою у мене було «життя прекрасне». Це була стандартна фраза на випадки загадування бажань, типу побаченого метеора, на випадки щирого задоволення світом, як-то на заході сонця, і поступово вона стала просто фразою, яка спливає нагору, коли їй нічого не заважає. Отак просто посеред робіння чого-небудь — чи прокрастинування над чим-небудь — могло просто подуматися: життя прекрасне. Потім вона почала спливати у моменти навіть не підходящі, від чого решта думок її затюкували, заганяли глибше, аж поки вона згасла, і зараз вигулькує, лише коли ну вже й справді нема чого боятися. 

А потім було «я втомилася». Яке могло випливати зранку, в обід, увечері, перед сном, після сну — у тому числі на свіжу, відпочилу голову. Хоча могло, звісно, і дуже навіть часто випливало у час виснаженості — роботою, думками про роботу, думками про неробіння роботи, думками про засилля думок про роботу. Невизначеністю. Або визначеністю. То дуже була приставуча фраза, натурально реп'ях. За якийсь час у неї з'явилася напарниця «господи, від чого?» — цих двох розділяло пів секунди, злегка розкриті очі, і зітхання. На щастя, якісь зміни розвіяли їх двох, і стало легше. Занотувати: відпочинок — це зміна діяльності. А, чорт, я ж це і так знаю. 

Минулі місяці це була фраза «I miss you so much». Саме англійською, бо після великої англомовної конференції мене неслабо накрило сумуванням за друзями, яких я там бачила. Боліло цілком фізично, і ці слова практично не сходили з вуст у вільні хвилини. Дуже хотілося знову повторити той до неймовірності крутий досвід, і знову побачитись, наговоритись, набутися разом. А потім жа́хнув карантин, і все висить у повітрі, так наче вибух знімають у сповільненій зйомці, і невідомо, коли режисер вирішить, що вже досить, і можна повернутися до норми. Уже жовтень і вже трохи легше. Хоча я все ще думаю про це регулярно, воно вже не так душить. 

І можна сказати, що починається перехідний період — від цієї фрази до наступної. Якою вона буде? Бо ж я навіть не сумніваюся, що буде. Не користуватися легким способом зайняти вільний думальний простір? Та ну, моя голова на таке не піде. Робимо ставки, панове.