пʼятниця, 17 серпня 2012 р.

Генріх Боровик "Пролог"

Одразу за думкою, що треба б написати відгук на щойнопрочитане у Роман-Газеті, прийшла інша: цікаво, чи всесильний ґуґл знайде іще чийсь відгук на цей витвір дивного жанру, написаний десь у вісімдесятих? Але що може бути цікавіше, ніж читати те, чого зараз ніхто не читає?

Роман-есе "Пролог" спершу описує 1968-й рік очима радянського журналіста в Америці. Описує майстерно: спершу здається, що художньо, згодом — що очевидно (просто будучи очевидцем того всього), далі — документально (з посиланням на джерела), під кінець — журналістсько (з дивно повторюваними фразами, типовими кліше і ядучими метафорами людини, яка народжує їх одну на всю главу, зате таку, що очі тугішають). Усе хронологічно красиво загалом і красиво не хронологічно у потрібних місцях (ну правда ж, рух хіпі розквітав якраз тоді, а от для дечого іншого треба пояснити передісторію). Сюжету нема, і, як гарно сказано в супровідній статті, головних героїв двоє: цікава радянському читачу Америка і думка автора, яка нічого не стверджує, пропонує мислити, і тим не менше, вдало веде за собою (як неважко здогадатись, до висновку про цілковиту брехливість, цинічнісь, зрадництво Америки і тої демократії, яку вона так завзято пропагує).
Особисто я до історії ніколи прискіпливо не придивлялась, до ЗМІ теж, тому прочерпнула багато цікавого і про Мартіна Лютера Кінга (убивство якого розкладається по поличках у другій частині книги), і про конкурс Міс Америка, та і багато чого ще. Сподобалась підкріпленість усього цитатами і витягами, не сподобалось у другій частині книги зловживання словами сказав і
подумав у розповіді про конфіденційну розмову двох (це вже занадто). Мене, легку на підйом і важку на політ, книжка зацікавила недавньою історією Сполучених Штатів (зрештою, і в універі згодиться), тільки не знаю чи надовго.
А ще, у тексті вже вкотре знайшла посилання на оруелівський "1984"-й, надто часто я їх бачу, щоб не прочитати його кінець-кінцем.

Потішило, до речі, те, що автор хіба раз порівнює США і СРСР, та й то косо, чужими словами, коли йдеться про польоти у космос, тішачись із того, що Радянський Союз все-таки був першим. А то інколи політичний роман важко читати, бо між рядками аж кричить: "А от у нашій великій державі усе набагато краще!.." А порівняння варто залишати читачу — в кожного ж бо своя персональна лінійка, хіба ні?

Немає коментарів:

Дописати коментар