Дяченки «Магам можна все»

«Магам можна все» Марина та Сергій Дяченки

Моя оцінка: 5 зірочок з 5

Ууух, цікава річ :-) Якщо таким є середнє фентезі, то ви мої свідки: я вже люблю цей жанр!

Гарно написаний текст, легка мова. Паралельна, здавалось би, ліва історія, яка потім маленьким пазликов вкладається, як треба. Потішні, здавалось би, ліві історійки-передмови до шматків розділів, які ненав'язливо і майже нехотя пояснюють деталі сюжету. 

Ну і, звісно ж — ніби й Фоліо, а не КСД, але в Харкові так прийнято, чи що, — дивні зачіпки в перекладі. Мурах, він? Келех, через «е»? Та ну. Добре, що це прискіпування нарешті не так псує мені настрій читання, як раніше :)

Ррр. Хочу ще.

Див. усі мої відгуки на goodreads

«Жорстоке небо» від Кідрука

«Жорстоке небо» Максим Кідрук

Моя оцінка: 5 of 5 stars

Однозначно максимальний бал з можливих — п’ять зірочок. Однозначно найкраща з чотирьох наразі прочитаних Максових речей. У післямові автор каже про новий підхід до написання книги — і він вочевидь вдалий, бо я відчуваю однозначну якість художнього тексту. Дякую, авторе!

Під час дочитування у мене виникали спогади про фільми чи серіали, що описують побутове життя. Може тому, що це є саме ті речі, які передають події в умовах, максимально близьких глядачеві. (Саме тому ті бісові мильні серіали і гіпнотизують десятки тисяч людей щовечора, хочеться казати «ррр», але це логічно.) Прочитані мною досі книги книги такого ефекту пригадування кіно не викликали, навіть якщо мова йшла про звичайних людей і звичайне життя. Не те, щоб це мене хвилювало тоді — аж ніяк. Не бентежить і зараз — не змушує вважати, що прочитане раніше є суцільною бездарністю або якось там іще, — просто такий цікавий ефект несподіванки: ух ти. До речі, деякі з перших читацьких коментарів до цього роману слізно просили фільму — і це тільки зайвий доказ ...та не знаю чого. А взагалі, це нормально, коли книгу хочеться побачити на екрані? Бо’йо’зна’.

І так, мені закортіло переглянути якийсь фільм на схожу тему прямо вже. Щось таке неголівудське і життєве — радянський «Екіпаж» якраз підійде. «Нііі, ну ти порівняааала...» — не кажіть так, я не порівнюю.

Читацька дяка за плавність сюжету і його розкриття, за відсутність кутастості. Посеред кожного наступного розділу до мене доходило, що я натхненно обмірковую саме того персонажа і ті умови, про які йдеться на цій сторінці, а не попередній розділ, хоча ще трохи часу тому я точно так само не могла ні про що думати, крім того, що було саме на читаній у той момент сторінці — +/- кілька. І мерсі автору, звісно ж, за смачні деталі — як технічні, так і психологічні, — за м’яку реалістичність без погоні за wow-ефектом. Наскільки я можу судити, впевненість у власних силах, не дозволяє писаці гнатися за примарою, натомість вкладаючи зусилля у планомірне досягнення цілі. Так, щоб їй ні́де було дітись :)

і що вже зовсім мене втішило — коректори КСД цього разу менше спали над текстом :) Дякую — і, плз, без образ.

Див. усі мої відгуки на goodreads

«На Зеландію!»

«На Зеландію!» Максим Кідрук

Моя оцінка: 4 зірочки з 5

Я тільки передмову прочитала 12 числа, а всю книжку цілком — сьогодні. Оце щойно закінчила. Ня =)

Кідрук підтверджує свою репутацію в моїх очах. Вміла розповідь, яскрава передача емоцій і картинки події, а пригоди, чорт забирай, яких ще пошукати :) Звісно ж, зі своїм улюбленим вставлянням фразочки а-ля «жити їм лишалось не більше трьох годин» укінці кожного шматка розділу ))) Нічого, це пробачається.

Знову чотири зірочки, як і попередній книжці Карпи — через відчуття «мдя, а чим це відрізняється від дописів у facebook настільки, щоб видавати книжкою?» Ні, я не маю нічого проти простоти і ясності мови, розмовності і іже з нею: це насправді класно. Тим паче, що це просто поверхневе враження. Сенс (я теж так можу! — брехня, насправді ні) приходить пізніше. Вони так можуть, а я ні.

Зокрема — о! — класно дізнаватися про те, що таке гран-батман, з книги про мандри одного пройдисвіта небалетної зовнішності :)

Загалом... Та класна книжка =) Ковтнути зі склянкою вранішнього молока і піти готувати обід )) Дякую, авторе!

Див. усі мої відгуки на goodreads

Карпа про «Подорожі з дітьми...»

«Baby travel. Подорожі з дітьми або як не стати куркою» Ірена Карпа

Моя оцінка: 4 зірочки з 5

Суперська штука =) Дуже рада, що вдалось викрасти на почитати, гг

Мої враження від книги лежать у двох площинах. 
Перша — захват: від простоти викладу, від вмілого вплітання окремих деталей, від мого гигикання в процесі читання. Від того одночасно заспокійливого (йой, це ж в мене колись таке буде — а, фух, не страшно) і підстьобуючого (треба й собі кудись податись. треба, треба, треба — де мій рюкзак..!) враження, яке справляє книзя. 
Друга — якесь тягуче «і все?». Ну бо все аж так просто, що хочеться задерши носа написати: тю, та я теж так можу! (Тут є маленька підніжка в тому, що ні, але тссс). Та і помилки трапляються такі, які до авторського правопису не віднести... А ще банально мало, 200 сторінок — цо то єст? Ніц! для ненажерливого читача.

Що ж до Карпи як такої, то раніше у мене були упередження. Якісь надумані, бо це насправді перше, що я її прочитала. Тепер же здається, що з криками про «епатажність» новинописаки трохи переборщили. І це теж може бути надуманим, бо по одній книжечці про всього автора не судять.

Чесно кажучи, хотілось би другої і третьої частини: діти ростуть, змінюються, а читати про чуже життя так цікаво!.. Особливо, коли то Життя і читати є про що

Див. усі мої відгуки на goodreads

Евгений Гуляковский "Чужие пространства"

Моя оцінка: 4 з 5 зірочок

Складно оцінити, наскільки мені сподобалась чи не сподобалась ця книга. Я все вагаюсь між трійкою і п'ятіркою.

Трієчка — бо місцями аж надто схоже на Хроники инспектора Ротанова чи Сезон туманов. Воно й зрозуміло, той же, так би мовити, світ, але якесь дивне відчуття, коли замість минулого персонажа цієї книги згадується минуле іншого персонажа, якого тут немає. Трійка за незрозумілість мовлення від першої особи, навіть коли описуються речі, яких головний герой не бачить і знати не повинен. Скидається на невдалий фінт письменника, звичний у художній літературі прийом, який не спрацював, подібно до хорошої зброї у втомлених руках.
Фінал нечіткий, як невивершена копиця, але такий, виходить, у Гуляковського стиль, що вже тут.

Читаючи «Твердиню», або ж Про те, чому Кідрук крутий

Твітера у мене нема, та і нащо? Можна і сюди. Короткі думки по ходу читання книжки, може, кумедно виглядатимуть у блогодописному форматі, але хай собі :)

Перше, уже було. Відкрила останню сторінку, втішилась, знайшовши рекомендовану музику. Смію думати, наведений там список пісень наверне у ряди читачів Кідрука фанів In Flames :)

Друге, там же. Читала пролог у метро (там, де про воєнку у рівненському Воднику) і думала: треба буде однокласників перепитати, чи згодні з описом. Думка ще одного-двох очевидців завжди цікава.

Третє, щоб тобі, Максе, добре було. Я таки пішла перевіряти по архівах The Guardian, чи справді там є така стаття за 28 липня 2008-го.

Джейн Остін "Гордість і упередження"

Титулка видання Річарда Бентлі, 
першого ілюстрованого, 1833
[PD], via Wikimedia Commons

Коли Нана почула, що я ще не читала "Гордості й упередження", мені здалося, що тільки від зумисних зусиль її думка про мене не сповзла вниз, як лавина. Але то цілком справедливо. За тим убиванням часу перед монітором нема коли й поубивати його над книжкою; і відчуваю, як повільно тупію. Що ж, будемо цей процес повертати назад :)

"На західному фронті без змін"

Хто ще не забув уроки зарубіжної літератури, той згадає, в якому класі нашої школи ми читали Ремарка. Ні, не так: нам задавали читати Ремарка. Бо он я, наприклад, так за нього і не взялась.

Навіть виправдання у мене є: я почитала біографію письменника і подумала, що якщо вже його твори писані на таку тему — втрачене покоління, а покоління ж живе і змінюється з часом, — то і читати їх треба усі і в хронологічному порядку. "Три товариші" зі шкільної програми мені б усю хронологію поламали, а читати усе, що було написано перед ними, я тоді була не готова.

Макс Кідрук "Бот"

Нарешті прочиталась іще одна книга, і нарешті я напишу до неї відгук.

Автор рекламує її як перший український технотрилер. Правду кажучи, думала, що трилери мають бути страшніші :) З іншого боку, у трилері-фільмі велику роль грає музика, а ще з іншого, якби я уважно вчитувалась і якісно уявляла геть усі сцени, то таки була б налякана. 

Книга мені сподобалась. Спробую пояснити, якими речами.

Звичайна справа (2013)

Ось, я сьогодні бачила ще один фільм. Навіть можна сказати, ще один український фільм. Чогось не хотілося ні читати опису, ні дивитись трейлер, ні читати статтю про фільм у журналі "Кіно-Театр". Правда, щоб пояснити одногрупниці, чого його варто подивитись, опис таки довелось прочитати :) Але він якось викликає не ті асоціації.

Олександр Стражний "Храм Афродіти"

Там було усе, що можна очікувати від роману: принадлива анотація, такий же епіграф і заголовки розділів, потішна іронічна зав'язка із купою жартів і кумедними персонажами, розвиток сюжету, що дозволяє вгадувати наступні кроки, але все-таки час від часу тиче дулю і веде у інший бік, зрештою, крім приватного життя персонажів у загальне мереживо вплетена велика політика і глибокі філософські думки, а насамкінець — ну як же без цього? — застереження: певне, не варто вірити книгам із бюстом на обкладинці. Що ж, мою вразливу читацьку уяву бентежить якраз останнє: тобто як це, не вірити? а якщо... то що ж це, ви насправді це пропонуєте?

Данило Гранін "Зубр"

(Чесно кажучи, мені було б більш природно написати Даниїл, але Вікі вважає, що він Данило)

Біографічна повість про російського генетика Миколу Тимофєєва-Ресовського. Прочитала цілу книженцію хвали і засоромилась, що й не чула про такого. Але розповідь написано цікаво, як на біографії, "которих я ненавиджу", будить різні всілякі почуття і емоції: 
це ж як важко, певне, бути насправді вартісним науковцем, досліджувати, а не гнати пургу задля зарплати..;
неординарної сили, простоти і складності людина, от би й собі таку зустріти у житті..;
а й справді, коли на тебе ополчилися невігласи, то чи варто виправдовуватись перед ними?.;
чи конче свою справу любити від початку, чи все ж любов може прийти під час їжі, як апетит?.;
коли влада перекриває кисень, то що вибирати: не згинатись і приймати удари чи зігнутись і оминути їх у сподіванні розігнутись потім?;
чого ж він прагнув у своєму житті, якщо це були не слава, не повага, не спокій, не родина.. то — що?..

А от принципи мені до душі: 1 — хороші люди повинні розмножуватись, 2 — наше покоління має все найкраще передати наступному, а там як вийде. Позитивно так, оптимістично. Як я люблю =)

А ще там десь у тексті були слова "був студентом, а отже підробітками не перебирав" або щось таке. І то так категорично, не тиснучи, але так, мовби іншого і бути не може. Ех, думаю я собі, треба збивати з себе пиху студентки шикарного вузу і йти на роботу :) Але про неї — якось іншим разом.

Муравйов "Полюс Лорда", і що я про нього думаю

Чого я не люблю, так це заідеологізованих рецензій/анотацій/відгуків на романи. "Герои произведений Муравьева русские эмигранты с их надеждами и верой [...], там же, где их нет, все равно возникает тема России, её дух, [...], вечные русские вопросы о смысле жизни". Настільки вже за вуха притягнуто... Сам Муравйов

Генріх Боровик "Пролог"

Одразу за думкою, що треба б написати відгук на щойнопрочитане у Роман-Газеті, прийшла інша: цікаво, чи всесильний ґуґл знайде іще чийсь відгук на цей витвір дивного жанру, написаний десь у вісімдесятих? Але що може бути цікавіше, ніж читати те, чого зараз ніхто не читає?

Отар Довженко "Квітослава"

Ти ба, вона мені ще й сподобалась. Щоправда, попередня книжка, яку я взяла до рук, виявилась збіркою напівтрилеристичних есей, що мені не до душі. Квітослава ж - така проста, така дивна, з отим тонким почуттям гумору у міжабзацних рядках, яке виникає, коли описуєш дійсність.

Прочитати книгу перед початком дня

Ну прочитала. І що? Ще тільки взявши до рук, зрозуміла, що то не щось вартісне. Так вже повелося, що якщо анотація містить не опис книги, а похвалу, то нічого такого у книзі немає. "Критики вже назвали цю книгу звільненням для України". Тьху! А, справді. Наталка Михно «Звільнення». Читали?

Про «Записки українського самашедшого»

Метафори шикарні, асоціації дивовижні, паралелі неземні, техніка викладу — божественна! Преклоняюсь перед людиною, яка так вміє замісити тісто тексту, щоб читач милувався кожним словом і тим, як воно підібране. Про те, як сюжет мене захопив, як відлунювали в серці і на губах переживання головного персонажа і як сльози хотіли котитись очей, коли розуміла, що не витримує вже не він, а я, — про все це говорити не треба. Я маленька сентиментальна дівчинка, що завжди кожух персонажів міряє на себе. Мені це не вперше, хоч і сильно, не як колись. Але, чорт забирай, що вона хотіла цим усім сказати? Що? Що історія йде по колу, і до нас повернувся початок двохтисячних з їх абсурдом і відчаєм? Чи що нам треба вставати на новий Майдан? Чи що ми ні на що не здатні і треба втихомиритись, бо ж усім видно, що сталось із нашої перемоги? Що? На останній сторінці немає ні захвату, ні обурення. Ні впевненості в тім, що ми (п)ідемо і дійдемо. Таке враження, що сюжет без фіналу навмисне (а може, він там і є), бо в моїй суб’єктивній фантазії усі учасники дійства просто зрештою знову інвертуються на пустелю. І не в клітці, а у зашморгу. Чому це написано саме сьогодні? Тут у мене навіть немає бажання щось розуміти.