Не зовні, а зсередини. Ти зможеш

У соцмережі ти намагаєшся виставити наймиловидніше фото; у розмові з важливими людьми посміхаєшся частіше, ніж хотілося б; у спілкуванні через чат сиплеш смайликами замість крапок і ком; заповнюючи резюме, пишеш, що комунікабельний і працьовитий, а на співбесіді запевняєш, що ішачити на цю фірму — мрія твого життя; ідучи на побачення маскуєш все, чим не можеш гордитись, замість того щоб

уже місяць працювати над тим, щоб було чим; розмовляючи на суспільні теми часто говориш "це все вони"; найчастіше думаєш про себе, але не віриш у власні можливості, потребуючи поряд когось, хто б вірив у тебе, дуже часто навіть не намагаючись повірити в когось іншого у відповідь.

Не те щоб я зверталась до когось конкретного, ні. Але щось мені підказує, що знайдуться ті, хто зможе одягти на свій спосіб життя кожну фразу із того речення вище. І потім ці люди говоритимуть мені: що ж, такий світ, селяві! Хех...

Щось забагато стало зовнішнього у цьому світі, чи так завжди було? Найважливіше в людині — зовнішність, на вибір впливає зовнішнє середовище, бажання важливі зовнішні, тілесні, зовнішній світ підкорює собі і ти скажеш: "Я не можу йти проти нього", і впустиш зовнішнізм у себе назовсім. А в зовнішньому тепер багато неправди, як ніби назовні викидають лише погане: у словах брехня, в міміці фальш, на вулиці сміття, у новинах негатив, серед причин твоїх невдач — міфічні "вони". 

І ніби ж усі таки орієнтовані на себе, егоїстичні (і в хорошому розумінні теж), а коли пропонуєш почати із себе — згадують про когось там іще. Натомість все у світі багатьох людей починається з конкретної людини. Але не плутайте, не для неї, а з неї, зсередини. Не тобі мають казати правду, а ти маєш казати правду; не пожинати плоди, а вирощувати їх; не обурюватись на халтурників, а робити добре свою роботу. І шукати задоволення не зовнішнього, а внутрішнього, яке не охолоне, а буде ще довго гріти зсередини.

І замість того, щоб перейматись наслідками, можна думати про причини. Маскуючи вугрі пудрою, ховаєш наслідок, хоча причина в чистоті/жирності шкіри/надлишку гормонів/бозна-чому ще, але не у відсутності пудри. І брюки не винні в тому, що не налазять, руки — що не можуть підняти відро води, знайомі — що дотинають втраченим часом.

Почни з себе — перше, і почни не з наслідків, а з причин — друге. Чому ж це важко? Ліньки? Тішиш/тішите/продовжуєте тішити себе тим, що лінь — двигун прогресу? Так, але ж не твоя — і не твого.