Щастя творця

Одного разу мала нагоду доводити товаришеві, що сенс життя усе-таки є. Ги, як у тій рекламі по телебе: "І все-таки він існує!.." Але чого йому, я то доводила перш за все собі. Це кожен помічав за собою: коли розмірковувати з кимось уголос про спільну проблему, народжується відповідь; інколи власні слова просто шокують, коли вилітають із вуст. Що там казати — в суперечці народжується істина. Голосно сказано :) На істинність своїх думок не претендую, але все-таки...

Людина і сходи

Знаєте, що це? Анімація. 7 хвилин сірості зі змістом. Подивіться. 



Мене вразило. А вас?

Не зовні, а зсередини. Ти зможеш

У соцмережі ти намагаєшся виставити наймиловидніше фото; у розмові з важливими людьми посміхаєшся частіше, ніж хотілося б; у спілкуванні через чат сиплеш смайликами замість крапок і ком; заповнюючи резюме, пишеш, що комунікабельний і працьовитий, а на співбесіді запевняєш, що ішачити на цю фірму — мрія твого життя; ідучи на побачення маскуєш все, чим не можеш гордитись, замість того щоб

Про Воллі, Екзюпері і про те, що оптимізм треба підкріплювати діями

ВОЛЛ-І бачили? Славний мультик, правда ж? =) Такий жахливо оптимістичний, що аж не віриться. Його гріх було не подивитись, тому я безсоромно нагадаю, про що він, і не сваріться, що це спойлер. 

Якщо я правильно пригадую, починається усе з того, що скількись-там років тому вперед Землю нашу засрали так, що жити на ній стало нереально, тому людиська всілись на кораблика і полетіли у міжзоряне турне, поки планета оговтується і самоочищується, залишивши там одну хорошу річ — робота-прибиральника (от йолопи, а що, не можна було додуматись, що цього замало?

Яйця не можуть вважати курей дурними?

На вихідних з мамою садили картоплю. Вона копає, я вкидаю, розклад сил такий, що я ще можу триндіти, аж за вухами лящить, а вона ледве дух переводить — буває.

Але чому б мені цим не скористатись? Починаю розповідати про те про се, зачепила і те, що мене обурило останнє. Не люблю, коли люди брешуть, не відповідають своєму статусу і за свої слова, хай навіть вони удвічі старші за мене. Та й захопилась: і така та жіночка, і сяка. Мама мовчить. При чому мовчить не просто так, а дуже красномовно. Кажу: "Як Вам не цікаво, то я ж можу перестати." — "Хай, потім дорозказуєш, зараз нам іти треба по те-то й те-то." — "Так я ж забуду!" — "Не забудеш."

Але ми повернулись, я зробила вигляд, що забула, і нагадування не дочекалась. Значить, думаю я собі, мама все-таки вважає, що яйця курей не вчать і я не права. Може, воно й так — певною мірою. Але з усім цілком я не згодна. Яйця з курми мають різний досвід, крім того, малеча гостріше підмічає те, до чого доросла увага уже огрубіла і звикла. Хіба це погано? Казати про жінку, що вона дурепа, ніколи її не бачивши, — це, напевне, погано. Більше не буду. Але від свого незадоволення не відмовлятимусь. Бо я б не хотіла, щоб мене вчила така курка.

Не все так є, як про те говорять

Як усе-таки можна перекрутити дійсність...                                                          

Ну та це ви й самі знаєте.                                                                                      

1) Журналіст може з хорошої новини зробити погану і навпаки. Обрізати або затушувати фото, процитувати фразу, вирвану з контексту і т.д. Заголовок "співачка розповіла про пластичну операцію", а в тексті "так-от, сказала співачка, що вона пластики не робила", наприклад.                             

2) Начальник, коли йому вигідно. Коли мій батько стояв у черзі на квартиру, йому сказали, що треба вперед пропустити якогось прапорщика, тому що (і тут пальцем тикається в закон) "особи офіцерського складу отримують житло у першу чергу", а те, що далі в цитаті іде "крім випадків таких-то" - то не про хлопський розум.          

3) Підгребти під ідеологію. Ніцше не був фашистом і не писав про фашизм. Те, що там у Жаданні влади вичитав Гітлер, тільки другого і стосується. Натомість Ніцше охрестили фашистським філософом. Гірко.                        

4) Просто зіпсований телефон без поганих намірів. Або ще тупість, яка не розуміє, що таке нюанси і деталі. Дарвін був людиною релігійною. Він не міг собі дозволити написати, що "людина пішла від мавпи". В оригіналі говорилося, якщо не помиляюсь, про спорідненість, не більше. Але перша фраза якось ...одіозніша чи що.    

5) etc.                                                                                     

Та так і виходить. Дезінформації більше, ніж фактажу.
"Хто винен і що робити?"...

Про я і ми, або давайте напишемо Конвенцію Про обов’язки людини

Ми тепер усі такі індивідуальні, такі особистості, такі унікальні екземпляри, кожного з нас треба берегти як зіницю ока. Кожен має право на розвиток, кожен має право робити, що йому захочеться, кожен має право... Зрештою, є Конвенція Про права людини, можна почитати.                                             

Індивідуалісти. Але ж пишуть: "людина - істота соціальна" у підручнику з ...та любому з них. Це значить, що є колектив, а у ньому зазвичай крім прав є ще й обов’язки.                                                                                                            

Чому досі немає Конвенції Про обов’язки людини? Ну так, для того є кодекси, кримінальний, наприклад. Але от що мене цікавить. За біблійною традицією бог дав людям 10 заповідей і заповідав виконувати обов’язки, так же? Не конвенцію ж давав бог, а кодекс. І з тих статей, що у ньому є, дві про те, що треба робити, а 8 - про те, чого робити не можна. Це роби, а цього не роби, бо буде тобі кара - непрощення. Зараз у людей якось навпаки: кара може бути така і така, догана, штраф, ув’язнення, смерть, і коли винний під слідством, він думає про те, що ж у цій лотереї йому дістанеться. Або якщо ще не судять, то просто сподівається, що доганою обійдеться. Чи багато думають у камері, що не треба було того робити? Я не знаю, ніколи з тим не стикалась, але думаю, в першу чергу мислять все-таки про кару, а не про те, за що її дають. Якби кара була одна, думати про те, чи зменшить її суддя, чи ні і чи пронесе з карою взагалі, чи ні, не доводилось би. Певне, думалося б більше про те, чи варто ту штуку взагалі робити.                                                                                                             

Бог - певною мірою, уособлення колективу (перед ним усі рівні, усі в ньому зустрінуться і т.п.). Страх, що він не пробачить, що колектив не пробачить, колись був достатньо сильним, щоб не чинити неправильно. Хм, мабуть-таки непогана модель правосуддя: список злочинів, одна кара, відчуження. Тепер ми усі індивідуалісти, нам до спини колектив і усі його уособлення, що дуже часто корисно для кожного з нас, а от для усіх разом - не дуже.                    

Я собі думала, як краще скомбінувати особисті права і обов’язки з колективними правами і обов’язками. Якщо тільки перші і другі, як зараз, то вмикаються схеми "моя хата скраю", "що загальне, те нічиє" і тому подібне. Якщо тільки треті і четверті, то колектив стає обмеженою сірою масою, яка не розвивається, і вмикаються схеми "сиди і не висовуйся", "крок вліво, крок вправо - розстріл". Колективні права +  особисті  обов’язки = ідіотизм, залишається варіант навпаки. То може таки варто написати Конвенцію Про обов’язки людини перед колективом? "Кожна людина зобов’язана працювати на користь суспільства, кожна людина зобов’язана слідкувати за чистотою", ну щось таке. Я, звісно, не про те, щоб кожен тиждень під звіт переводити через дорогу 1,0 шт. бабусь, але ...загалом, кожного ранку прибирати свою персональну планету, як Маленький Принц.

Я утопістка. По-перше, тому що мені хочеться утопію, по-друге, бо мені хочеться утопити усіх тих, хто вважає, що після нього - хоч потоп, і можна красти, смітити, вбивати щось і когось, бо життя все одно колись закінчиться, а після смерті не може бути кари. Я не релігійна, я теж думаю, що після смерті кари не буде, бо не буде взагалі нічого. Але людина - істота соціальна, у неї є нащадки. Чого б не стати трошки меншими йолопами, ніж ми є зараз, і просто залишити усе так, як було, а не "після мене - хоч трава не рости"? В усього є межі.                                               

PS. Це так, ранкове. Ось до чого можуть довести людину на зразок мене, дурепи, які вважають, що за собою не треба прибирати.

Моє улюблене. Ходіння по кабінетах

Подала заявку на навчання в іноземній країні. Серед усього решта - виписка із заліковки з оцінками. Діло було в грудні, тому логічно, що за семестр, який закінчується у січні, даних нема. У відповідь на заявку мені кажуть: а у вас нема оцінок за цей семестр! Ну бог з вами, уже березень, можна і зробити ту кляту виписку ще раз. 

Процедура така:
1) роблю вдома таблицю предметів;
2) іду в деканат, виписую бали (бо викладачі ж не завжди кажуть, що там ховається за словом "зараховано");
3) віддаю таблицю методисту, вона виставляє години, що відводились на кожен предмет ("забереш завтра"); 
4) забираю усе виписане, тут же на факультеті друкую чистовик виписки;
5) іду до декана, він ставить підпис;
6) у приймальній декана або в деканаті ставиться печатка;
7) їду в головний корпус університету до перекладача, вона перевіряє мій переклад виписки англійською; 
8) друкую там чистовик перекладу;
9) знову несу до перекладача - на підпис;
10) несу у відділ міжнародних зв’язків, де ставлять печатку на перекладі; 
11) іду на пошту і то все відсилаю куди треба.
За моїм планом - два рази по півдня до обіду. Не багато. Але треба багато удачі, тому що:
* попри те, що деканат працює з 9-ї, методист буде з 11-ї;
* декан "десь вийшов";
* "у нас обід", "усі перекладачі на конференції", "сьогодні ж п’ятниця";
* принтер не працює;
* приходьте завтра.
Я добра душа, я все розумію, усі ці перешкоди можна віднести до форс-мажору. Можна було б, але я даю гарантію, що спрацює хоча б одна. І то добре, якщо тільки одна. Форс-мажори трапляються таки трохи рідше.
Колись читала, як люди оформляють документи важливіші: дитячий закордонний паспорт, наприклад. Знаю, там узагалі мозок виносять - вперед ногами. Колись же і мені доведеться... Я вже собі не заздрю.

Про тупощі людського життя. Ні, пробачте, смерті

Справедливості хочеться завжди. Нерівність теж справедлива, якщо у неї достатньо підстав. Нерівність у житті — всюди. У смерті — також. Несправедлива нерівність — це коли людина проминає не своєю смертю.
Неприродна людська смерть може бути двох видів: тупа і ще тупіша. Тупо, коли людина помирає під час пожежі, бо забула загасити цигарку. Коли людина помирає через власну тупість, вона стає номінантом на премію Дарвіна. Інша річ, коли тупить не той, хто розплачується життям. Це образливо. Образливо, коли з великої сім’ї виживає тільки мати. Образливо, коли людина гине, бо потрапляє не у той час не в те місце. Образливо, коли людина гине через чиюсь корисливість. Особливо образливо, коли людина гине через чиюсь бездарність, неспроможність, небажання відповідати за свої помилки, через чистої води ідіотизм. Хочеться проклясти цю нерівність, через яку винайдений людьми гуманізм у когось є, а у когось — немає.
Цікаво, як далі піде еволюція? Гуманізм наврядчи буде підхоплено природним відбором, він же ж йому не сприяє. Ех, відмовитися б від усього і просто й звично їсти банани в лісі... Бананом убити важче.