середа, 10 грудня 2014 р.

Про щоденники

Останнім часом і тут і там бачу поради: цікаві події свого життя варто записувати, не лінуйтеся вести щоденник, щовечора або хоч раз на тиждень записуйте веселощі, які дарують вам ваші діти. До чого б це? Зрозуміло, що автори порад мають рацію: людська пам’ять — штука примхлива, і запам’ятовує вона тільки те, що їй подобається, а подобається їй щось тупо рандомно. 
Але вони пишуть це все надто м’яко. Треба писати не «пам’ять недосконала», а «ЗАБУДЕШ УСЕ НАФІГ!». =)

Смішки смішками, а воно так є. 
І вкотре, і вкотре переконуюся в цьому, коли переглядаю старі щоденники: скільки разів спливає у думці «ааа, пригадую таке..!», «мамо рідна, я справді так думала?», «еге, а я й забула, що в неї день народження якраз у таку пору...» і под. Інколи пробігають «боже, як класно, горжусь собою, що могла писала такі чудові речі» і «ага-ага, я й зараз так думаю», але ой як рідше.


Щоденники Якоба Унрау
Кажуть, не закінчувати щоденника — це відносно нормально. До тих пір, поки ти продовжуєш брати натомість наступний =)
У мене щоденників було... складно порахувати скільки. Не тому, що багато, а тому що не пам’ятаю. (Бачте?) Удома лежать один зошит, один зошиток, один грубий (це тому що діловий, перероблений під власні потреби)... Останній вважається чинним, хоча минулий запис там був уже геть давно. Не в останню чергу через те, що є така штука як блог, куди можна записувати всілякі отакі ставлення до речей. Та і взагалі, писати ручкою я скоро розучуся зовсім. На перший-другий розрахуйсь! усі, хто має таку саму проблему =) І ще лежать блокнотики зі складених докупи аркушів, на яких писалися всілякі непотребеньки на літніх канікулах упереміш з віршиками: аркуші складені часто, щоб можна було запхати в кишеньку і щоб не випало, поки дерешся на дерево. І ще є досить великий txt-файлик на старому компутері, створений у день його купівлі. Там досить багато речей записано... теж дрібних.

У школі була пора — перша чверть восьмого класу, здається, — що цілу чверть з української літератури вчили Шевченка. Ясна річ, що всіх гайдамак вздовж і впоперек, і щоденники теж зачепили увагою. Якщо не помиляюсь, то саме до них було приурочене домашнє завдання: написати у зошиті ...сказати б, допис — як ніби у свій щоденник. Я й написала. Пригадую, підходила з тим ділом до Галини Василівни пояснити, чого воно так незрозуміло вийшло. З одного боку, буцім щоденник буцім свій, тому дечого там і поянювати не треба, з іншого — що воно за свій щоденник, який вчителька читатиме, та ще й є ризик, що захоче зачитати комусь іще (на уроці як приклад чи на кафедрі до слова — на таке проситься дозвіл, але як би я могла відмовити хорошій людині?..). :)


Щоденник Анни Франк
The Diary of a Young Girl at the Anne Frank Zentrum
Зрештою, чи думав Шевченко, що його щоденники викликатимуть таку цікавість? Чи Анна Франк сподівалася на таку долю своїх записів? Та і Марія Башкирцева, здається, не збиралась видавати друком своє... 
А раптом пощастить Вам і археологи майбутнього матимуть Ваші описи за авторитетне джерело? =) Тому щоденник — штука, воістину, корисна.

А ще колись читала про радянського школяра, який цікавився Німеччиною над усе інше і в своїх щоденниках розмірковував про логіку державництва Дойчлянду, далі про політичні кроки Рейху, далі про його стратегію ведення війни, і зрештою хлопець так детально прогнозував наступні кроки, а його прогнози так детально відповідали подальшій дійсності, що він злякався і перестав вести записи.
Буває всяко. (Знайти б, хто то був. Раптом побрехенька. Чи ні.)


В отому першому моєму зі згаданих є спроба написати повість. Можна вмерти зо сміху від рівня самовпевненості і тремтливого сподівання на феєрично-сильний текст, який просто зашкалює на читанні :) Фух, як добре, що я не піддалась на ілюзію. Хоч може й шкода, що не спробувала ще раз. Та то нічого. Книги пишуть люди, які мають що писати. А не ті, які хочуть, аж пищать :)

Не зовсім давно питалася у друзів, чи є сервіс, на якому можна писати мемуари. А то знаєте, забувається ж усьо (див. вище), а щоденник якось із назви більше підходить для поточних речей. Мене спитали, чим мені бложик не вгодив. Та тим, що нема тут інструменту, як прикрутити гарний часовий промінь, на який можна би було нанизувати дописи, написані сьогодні про колись. Або я не знаю, де він такий є. Нічо’, зробимо десь-якось.

2 коментарі:

  1. Дуже романтично...Бажаю архіву зберегтися, щоб нащадки розуміли цінність і теж берегли!

    ВідповістиВидалити
  2. Клас. Дуже все знайоме... але для мене щоденники були як спосіб терапії і я мав позицію бути там принципово чесним, поки мій старший брат не прочитав частково один з блокнотиків, розміру такого, що можна було б запхнути в кишеню і дертися на дерево. Це була трагедія і я навіть збирався більше не писати, але це, напевно, щось із головним мозком, бо зовсім не писати не можу.
    Кілька щоденників залишилося захованими в батьківському домі на окупованій наразі території. Перечитував їх минулого року з відчуттям того, що це взагалі не я, не про мене і не в цьому світі. То було інше життя і я просто не помітив коли вмер і народився наново. Але все одно, хочеться врятувати щоденники і дізнатися, що там було насправді, в моєму дитинстві?
    Через можливість конфеденційності і любов мацати десятьма пальцями клавіатуру почав вести записи на ком’ютері. Кілька файлів втратив через биту флешку.
    Наразі практикую таке, що якщо десь пишу у блозі, то копіюю текст також і в файл, який один для всіх особистих записів. Поточні записи у блогах, листах і просто - це і є моя історія в контексті повсякденної реальності.
    Сайти зникають, щойно не проплатиш хостинг та інтернет...

    ВідповістиВидалити