Перший разючий спогад на тему стосується пісні nullWithin Temptation — Our Solemn Hour і було це в такі незапам'ятні часи, що й не передати.
Ідемо ми собі якось з Іринкою додому, і чи то слухаємо її, чи то може просто говоримо про те, який же у Шарон все-таки крутий гурт. Я тішусь від пісні, аж пританцьовую на ходу, а Іринка так недовірливо: ти хоч знаєш, мовляв, про що вона? там така похмурість, а ти танцюєш. Я задумалась, бо й правда:
In my darkest hours I could not foresee
That the tide could turn so fast to this degree
Can't believe my eyes
How can you be so blind?
Is the heart of stone, no empathy inside?
Time keeps on slipping away and we haven't learned
So in the end now what have we gained?
