Про схожість

Ну от, все далі й далі. Я все частіше кажу про це іншим людям — мабуть, треба переставати, а то ображатись будуть :) Так от: усі люди на когось схожі. 
Америку відкрила, нє? ;)

Особисто я так звикла до того, що з усіх боків мене переконували, що я страшно унікальна, що усі люди різні, що двох однакових не буває, навіть якщо вони близнюки, і тепе, що коли я усвідомила, що всі нові люди уже на когось схожі, це стало маленьким прозрінням.

Фото: Валерія Радзієвська

Мова про схожість будь-яку: зовнішності, характеру, методів ведення війни — чого завгодно. Раніше це сприймалось кумедно: ну от наприклад, моя класна керівничка мені схожа на Єлизавету Другу. Ну правда! Хоча, правду кажучи, не так добре я знайома з  Її Величністю, але щось там є. Однокласниця схожа на відому співачку (чи то друга на першу, хто ж розбере), однокурсник на депутата, мама на тата... ой, трохи не те, але про схожість подружжя один на одного теж можна говорити, хоч то й інша тема. Потім стало веселіше: нові подруги схожі на однокласниць, а ще новіші друзі — на товаришів, схожих, на оцих-от подруг, які теж на когось схожі... 

Якби у мене зараз був поганий настрій, я б сказала, що все це достатньо печально. Так же не цікаво: я, виходить, узагалі можу бути і не собою, а просто колажем із людей, які уже колись були і на яких я схожа. Якщо так подумати, то й ім'я моє теж у когось було, а "всі слова уже були чиїмись", як правдиво писала поетеса.

Але настрій у мене хороший, тому я скажу вам, що це дуже навіть потішно виглядає збоку. Одним махом можна пояснити, чому історія повторюється (скажімо, якась подія стається, коли назбирується достатня кількість людей, схожих на учасників попередньої такої ж події), чому нашу історію не важко передбачати (ну раз ми повторюємось, значить є якийсь набір елементів, які можна дослідити, обмежений — а дослідити щось можна до кінця, якщо воно обмежене), і чому ми все одно наступаємо на ті ж самі граблі (ггг, а ви думали, що із обмеженості якось можна вирулити назовні?;)).

І тут у мене народилось гарне порівняннячко, з якого я тішусь, і взагалі, було б класно, якби це хтось намалював. Певне наше все (історія/суспільство, хтозна, що краще сюди підходить) не спіральне. Воно клубком. Нитка у клубку теж має спіральні завитки, так? І ще перекручування, передавлювання, і мінімум вільного простору. Клубок обмежений своєю поверхнею.

А два кінці нитки, що в нормальному клубку були б зовнішнім і внутрішнім, зв'язані.

Отакє. Скажете, маячня?