* Сат-Ок «Білий мустанг». Примара мого дитинства. Цікаві описи з життя індіанців, незлі пейзажі — і шмати десь на сторінок 70, який відклеївся ще до мене, що не дало дочитати дві повісті. Отако (( Вже потім я читала багато придирок до правдоподібності тексту (і тварин там таких нема, і автор самозванець), але ніц.
 |
| Бібліотека Джорджа Пібоді, Балтімор |
* «Гаррі Поттер і...» увесь набір. Дякі всім, хто давав читати, коли весь клас вибудовувався в чергу на почитати :) Саші втч. (...) Мене досі чіпляє те, як книжка виросла з казочки у першій частині до боротьбиська в останній. Від рюмсання в туалеті до війни — нічого так.
* Михайло Коцюбинський «Intermezzo» (хіба воно не українською писалось?) вразило так, що й ну. «А люди йдуть. За одним другий і третій, і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні — і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошов. Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: тут вхід не вільний!» Ууух!
* Анн і Серж Голон «Анжеліка». Якщо правильно пам’ятаю, прочитала всі 9 книг, що стояли на полиці. Хоч відомості про сварки між авторами потім попсули настрій, сюжет пам’ятаю через раз, а з фільму пам’ятається хіба та сцена, яка з’являлась для анонсів (де вона стоїть зверху сходів і збуджено і з прононсом кричить «Жофрей!» — бо з того жофрей-жофрей тато стібався кожнісінького разу), добре запам’яталось, за що мені подобається ця історія: це ж треба було стільки пригод вигорнути на одну-єдину жінку, примусити її робити стільки речей, а я як читач її поважаю і захоплююсь нею. Автори збоченці-писаки, але Анжеліка — це щось.
* Макс Кідрук «Жорстоке небо» — просто тому, що щойно прочитана. Учора — що може бути свіжіше для згадування? Класна річ. Але не ведіться на напис "трилер" десь в описах: якщо трилер — коли страшно, то ні, мені страшно не було. І все одно книзя рульна. Однозначно раджу — яко зразок сучукрліт, за яку не соромно.
* «Тривіум». Три історії про стосунки з погляду дівчат і хлопців — усього шість розділів. Зашибезна річ. Не знаю, яка там від автора мала би бути мораль, але підозрюю що «люди, спілкуйтесь просто і не шукайте підтекстів, де їх нема. Вартісна порада, я вам скажу. Як тільки з’явиться в наших книгарнях — подарую парочці людей. Зі зла.
* Лі Якокка «Кар’єра менеджера». Вдала річ, дуже подобається. А раз я не менеджер, значить, читати всім. Від пори прочитання дуже люблю свою синю крайслерівську чашку. Як витягнути щось, що дуже глибоко вгрузло у дещо неприємне — один зі способів. Читайте на здоровля.
До речі, після цієї книги і ще кількох зверху я переконалась, що радити будь-що можна лише як один зі способів. Універсальна річ хіба що смерть, але її форми теж різні...
* Іван Котляревський «Енеїда». Розсадник цитат на всі випадки життя і вічний двигун оптимізму. У списку на перечитування :)
Наостанок
* Ніцше «Так сказав Заратустра». У мої шістнадцять сподо’ дуже і дуже. Я ще при викладачеві філософії потім говорила, що незавадило б втулити її в шкільну програму. Хоча напевно, не варто, бо діткам більш активним за мене, які одразу ж усьо перевіряють на досвіді, може зашкодити. Мені ж дісталося хіба кільки цитат. Недослівно: «не варто, якщо не любиш, одразу ненавидіти», «не варто наїжачуватися на мізерію — це достойно хіба що їжака»,«нехай не буде у вас напівбажань і напівхотінь», «намір, учинок і образ учинку — це три різні речі, і колесо причинності між ними не обертається» — і ще багато інших цікавих речей.
Отако. Якщо комусь довподоби ця писанина, напишіть свою подібну. Силувати я щось не в настрої.
:)
 |
| Франц Альт, акварель (1846) |
Немає коментарів:
Дописати коментар