Прочитала цікаву статтю у білорусів: «Бестактность наших дней». Задумалась. Думки авторки мені цілком зрозумілі: запитання «коли ти вийдеш заміж?», «чого ти така худа?» і подібні дістають не слабо, хапаючи за живе. Звісно ж, ясно чому люди їх ставлять — то все на поверхні. Але ...ліпше б вони говорили про погоду, якщо вже немає про що. Бо — яке кому діло до мого особистого життя? Більше того, може статися, що я не виходжу заміж, бо в мене під штаниною костяна нога, яка б'ється струмом, а худа, бо хвора — це ж було б останнє, чим запрагнеться поділитися зі сторонньою людиною, нє?
Спіймала себе на думці, що й сама ставила такі питання. Але тільки по-доброму зо двом подружкам, одна з яких, як я думала, заручена, а інша — худіша за мене, що дуже мене дивує.
От ключове слово якраз «мене». Моя цікавість змушує питати те, що цікаво мені.
Та чи це погано?
