Питати чи не питати?

Прочитала цікаву статтю у білорусів: «Бестактность наших дней». Задумалась. Думки авторки мені цілком зрозумілі: запитання «коли ти вийдеш заміж?», «чого ти така худа?» і подібні дістають не слабо, хапаючи за живе. Звісно ж, ясно чому люди їх ставлять — то все на поверхні. Але ...ліпше б вони говорили про погоду, якщо вже немає про що. Бо — яке кому діло до мого особистого життя? Більше того, може статися, що я не виходжу заміж, бо в мене під штаниною костяна нога, яка б'ється струмом, а худа, бо хвора — це ж було б останнє, чим запрагнеться поділитися зі сторонньою людиною, нє?

Спіймала себе на думці, що й сама ставила такі питання. Але тільки по-доброму зо двом подружкам, одна з яких, як я думала, заручена, а інша — худіша за мене, що дуже мене дивує.

От ключове слово якраз «мене». Моя цікавість змушує питати те, що цікаво мені. 

Та чи це погано? 

Я постійно стикаюся з іншою крайністю — коли люди мовчать. Їм соромно спитати в лікаря (і навіть в гугла), чому-то сеча може бути рожевою (сама така), складно спитати в дружини/чоловіка, чому вона сердиться, незручно спитати у волонтера, чи не хоче він покинути своє заняття і поберегти здоров'я замість зривати строки («та ну, він же волонтер, як можна»). І це недобре. Замість «ой, він прихорошується зранку більше ніж завжди, напевно увечері піде до коханки» можна спитати, чи у нього нині на роботі свято, або й просто зробити комплімент, не особливо морочачи собі голову. І те, й інше, і третє теж цікавлять гіпотетичного мене, але це аж ніяк не егоїзм, то є просто важливо для подальшості. 

І тут я підвисла: а де ж межа? Де лінія між «треба спитати» і «тримай язика за зубами»?

Як в магазині: сьогодні продавщиця порадить узяти дешевшу рибу, бо вона не гірша, а ви її не побачили — і ви будете їй вдячні, а завтра вона порадить узяти дешеве м'ясо, а завтра вона спитає, навіщо вам дорожче м'ясо, якщо є дешевше, — і ви образитесь: може, у вас річниця і хочеться посвяткувати, може ви принципово їсте лише це, може ...та яке її діло?!

Я не знаю, де та межа є, якщо чесно. Напевно, то все інтуїтивно визначається мною у кожному конкретному випадку.

Головне, що є крайнощі, у яких точно треба не визначати, а питати чи мовчати. А взагалі — говорили б ви люди про літературу, а?

Фото: Noticiajuvenil [CC BY-SA 4.0]
Просто собі картинка. Гарно?