В електричці

У неділю сідала я на електричку в Гребінці. Перед її прибуттям на станцію прикотився товарняк, де впереміш були різного типу вантажні вагони, пасажирські і платформи. На платформах танки.

Поруч зі мною у вагоні електрички опиняються чоловік і жінка. Від нього характерно віє, на ній печать утоми від переживань. 

Чоловік припадає очима до вікна і починає бубоніти про те, які ж там лялечки на платформах, як йому такої бракує і взагалі. Жінка усталеними рухами намагається відволікти його від вікна, тримає за руки, приговорює: досить тобі їх, добре, що вибрався з того танка, контужений, але для тебе війна закінчилась.

Він (жартуючи?) уявляє, як танком можна буде орати город і куди можна подіти непотрібні частини машини, вона необачно зачіпає словами інших вояків і раз за разом потім вибачається: не хотіла.

Зрештою жінка радісно хапається за можливість погомоніти про мене — скільки років, де живу, куди їду, чи нема чоловіка. Удвох обіцяються мені знайти хлопця і перебирають знайомих, по ходу забуваючи моє ім'я.

Вони виходять з електрички через три зупинки (той випадок, що їхати недовго, а пішки не підеш), але не виходять мені з голови.