Є два основні типи коментарів до публікацій про Вікіпедію: «чудовий ресурс! завжди ним користуюся» і «фігня це все, створив статтю, її витерли, більше не писатиму».
Я регулярно стикаюся зі скаргами на вилучені з Вікіпедії статті. Як стається, що люди, які раніше писали коментарі перші, починають писати другі? «Я написав статтю про свій проект, він же такий важливий, а її витерли, як так», «Я написала про нашу компанію, а мені сказали, що там порушення авторських прав, але ж то все з сайту фірми, як так», «Наша ГО — найпатріотичніші патріоти у всьосвіті, українці мають знати своїх героїв, а статтю про нас вилучили, як так» і десь в такому дусі, і все закінчується словами «більше не намагатимуся, пишіть тепер усе самі».
По-перше, не можливо налякати вікіпедистів словами «пишіть тепер усе самі», бо це, холєра ясна, саме те, чим вони досі — весь час, роками, без сну і без грошей — займаються, не відаючи і не переймаючись про ваше безцінне існування. (Щоб ви знали, такі лякалки — це переважно тупо, але якщо вони дієві — то ще й підло).
По-друге, я знаю, в чому ваша проблема. Вона полягає в тому, що ви писали _про_себе_. Особисто, проектно чи організаційно, але писання про себе запрограмоване на невдачу. Ой справді, тут, звісно, виникне запитання-аргумент «але хто ж знає про мене краще за мене? хіба, коли людина пише про себе, це не джерело?». Але відповідь на нього ясна: ні, не джерело. Людина має властивість бути упередженою. Фахівці скажуть вам, що в середньому мемуари треба ділити наполовину, бо всі ми схильні на(або при-)писати тільки хороше. Написання про себе у Вікіпедії не вітається. Ви це робити можете — навіть купа людей це справді робить, визнаю, — але чи ви здатні бути неупередженими і писати не з голови, а зі сторонніх публікацій про вас?
По-третє, Вікіпедія — не панацея. Я сама щодня десь кажу, що вона чудова, прекрасна, корисна, впливова, що нею можна користуватися для отримання інформації, для тренування навичок реферування і перекладу, для поповнення інформації українською мовою про все на світі і посилення присутності української мови в інтернеті. Але я також кажу, що Вікіпедія — не панацея. Вона стороння, вона не може сама щось пропагувати, будь то українська мова чи продукт вашої фірми. Вона прагне бути якомога більш нейтральною. І вона третинна. Розумієте, для читачів це навіть не вторинне джерело інформації. Якщо історичний документ — це первинне джерело, науково-історична публікація — вторинне, то Вікіпедія, де в статті про подію згадано цю публікацію — третинне, і без вторинних джерел вона не пишеться.
«Але ж це вартісне, корисне, потрібне, патріотичне, українське, як же так». Між цим вартісним-корисним-і-теде та Вікіпедією ви маєте спершу побудувати місток. Якщо ви робите проект, а про нього не пишуть ЗМІ — замучте їх, щоб вони написали. Благо, зараз можна навіть написати новинарям в FB, і якщо ви такі класні, про вас напишуть. Якщо ваша фірма номер-один-в-україні, не полінуйтеся знайти рейтинг, який справді буде це підтверджувати. Якщо ви написали перший-в-україні-гіпер-пупер-роман, то турбуйтеся НЕ про те, щоб про нього писалося у Вікіпедії, а про те, щоб його продавали, купували, читали і говорили. Вікіпедія — це наслідок відо́мості, не треба використовувати її як причину, а потім ображатися на всіх і пускати нюні «які вони погані, вилучили статтю, я на вас ображений». Будуть сторонні публікації — буде стаття.
#ЯпишуВікіпедію про якісь ліві речі. Мені складно писати про те, до чого я маю відношення, бо відчуваю, що буду перетягувати на себе ковдру (і це саме те, що відбувається в обговореннях статей, коли редактор статті починає сперечатися з її предметом). Здалося б покращити статтю про мою організацію, і навіть є чим, але мені було б набагато спокійніше, якби це зробила стороння людина.
Кожен може допомогти Вікіпедії, написавши статтю. Є тисячі імен, назв, термінів, дат, про які ви можете написати. Тому якщо у вас є вільний час, турбуйтеся про свою відо́мість, щоб про вас колись можна було написати, або пишіть про щось іще.
PS. Третій тип коментарів насправді існує, і це «ох, часом буває складно, але якщо не я, то хто?», але це наступна стадія, до якої доживають не всі, і такі коментарі переважно лишаються не висловлені. Бо робота не любить галасу. Запитання є?
Немає коментарів:
Дописати коментар