Про приставучі фрази

Є вставні слова, якими заповнюються паузи від боязні пауз. Є слова, які повторюються часто, бо вони круті і зручні, і взагалі (таким словом останні пів року для мене є «звичайно»; як виявилося, я таки часто погоджуюся з людьми). Є думки, які накручуються і нагнітають — дослідниками людських тарганів описане таке явище як «румінація», або ж пережовування тієї самої думки, що є аж прямо хворобливим станом. 

Не знаю, в що з цього можна класифікувати ті фразки, про які я зараз напишу — може, вам видніше буде. 

Колись давно частодуманою фразою у мене було «життя прекрасне». Це була стандартна фраза на випадки загадування бажань, типу побаченого метеора, на випадки щирого задоволення світом, як-то на заході сонця, і поступово вона стала просто фразою, яка спливає нагору, коли їй нічого не заважає. Отак просто посеред робіння чого-небудь — чи прокрастинування над чим-небудь — могло просто подуматися: життя прекрасне. Потім вона почала спливати у моменти навіть не підходящі, від чого решта думок її затюкували, заганяли глибше, аж поки вона згасла, і зараз вигулькує, лише коли ну вже й справді нема чого боятися. 

Просто торт

Є в мене улюблений торт. І оскільки інтернет станом на сьогодні не віддає йому належне, треба зробити це самій.

Отже до вашої уваги — «Трюфельний» торт Луцької кондитерської фабрики, котра в миру зараз ТОВ «Вестконд».

Я люблю цей торт рівною мірою за те, що в ньому є, і за те, чого в ньому нема. Він простий, як двері: один бісквіт, розрізаний надвоє, просочений вином і перемазаний згущівковим кремом, затертий зверху какаовими крихтами. В міру м'який, в міру вологий, в міру солодкий. Все. Ненависних мені родзинок нема, горіхів, які залазять між зуби, нема, маку нема, крему підозрілого складу на два пальці товщиною нема, тонни цукру нема. Моя задоволеність конкретним тортом може варіювати залежно від зміни, яка його пекла, але любов до луцького «Трюфельного» в принципі — незмінна.

Прокрастинація

Я марную час.
Я сиджу вдома, за своїм робочим місцем. Воно в мене на кухні, бо тут співвідношення висоти сидіння-стіл найкраще в усій хаті. На їжу не відволікаюсь, не тягне. Я не ходжу на вулицю. Не знаю, які там зараз карантинні обмеження чи нема, але якщо виходити, це ними треба цікавитись, а якщо треба ходити в масці і вийти на вулицю в масці, там же будуть хмари людей без масок, з якими я буду себе порівнювати. Є речі, які я вважаю правильними і роблю, не зважаючи ні на що. І так само є речі, які боляче робити згідно з правилами, коли інші їх не роблять, хоча правила є, але ти не довіряєш тим, хто їх встановлює, але бісять ті, хто їх порушує, але ти не знаєш, як краще — коротше. Я сиджу вдома.