Точка з хмари

Є одне відчуття, яке я в собі боюся. Збайдужіння.

Збайдужіння трапляється — і тут не треба відкривати америку, всьо в підручниках — від двох причин: від постійної присутності або постійної відсутності. 

Це все очевидні речі. Коли щось постійно є під рукою, яке б не було воно в якийсь період бажане, кінець кінцем сприймається як належне, taken for granted, як ніби так завжди було, і як ніби не дуже й хотілось. Запах бузку і конвалій в кімнатах, наскільки радісним, свіжим, чеканим був, коли з'явився, настільки ж байдужий мені зараз, третього дня. Я навіть не знаю, є він зараз у кімнаті чи немає. З однаковою вірогідністю він зник із плином повітря чи принудився моїм рецепторам.

І коли немає чогось довго, то теж воно затирається з пам'яті і списку повсякденно необхідних речей. Може тут можна сказати про моє ніжне почуття до Windows XP, яким воно було, коли з'явились наступні операційки. Я й зараз вважаю її хорошою і рада, що не 7 була першою, яку я мала, але світлі спогади лишаються хіба тим, чим є — світлими спогадами, дедалі ажурнішими.

Це збайдужіння лякає мене, коли воно приходить після (і щодо) доволі сильних емоцій, коли приходить якось задуже швидко або …взагалі. Як із тим випадком про подарунок, що повернувся мені, не дійшовши до адресата. Досі лежить у мене в шухляді. Юрко спитав, чи не мучитиме він мене. «Ні,» — і це правда. Я пам'ятаю бурю своїх емоцій довкола всієї історії — але мене нічого не мучить у цю хвилину, мені майже байдуже, що тепер, хто, кому і куди. Так само є люди моєї історії, які були колись важливими, а тепер — ніби ж і не багато часу минуло — теж там, в категорії «світлих ажурних спогадів» (от же ж, фраза). 

«Ну хай я старий, то для мене час летить так швидко, але якщо тобі молодій так само, то що ж буде далі?» — риторично питався тато. То збайдужіння виходить із цього ефекту пришвидшення часу? Себто так і мало б бути, просто через довший проміжок, а оскільки час прискорений, то і все, і зникнення всього — теж? Я не боюся за ті почуття, які стовпами підпирають основи мене як мене. Але коли біль, радощі, тривога, ейфорія вивітрюються, як погані парфуми — це лякає. Так, усе минуще, так, приходять нові почуття й нові емоції. От тільки мені здається, що я лишаюсь позаду; не так здатна до них, як раніше. Якась …ажурна.

Тор із хмари точок. Kieff [PD-self]