Убивати графомана в собі

Хотілося цього давно — видати свої вірші. Подумалося: це як підвести риску під шматком життя, нарешті відкраяти, щоб не озиратись і не думати, що щось забула зробити. Хм, от вам і ще одна тема для публікації, ну про кого ж писати, як не про себе ;)

Те дитяче бажання давало про себе знати час від часу, у думках перемежовувались егоїзм з самокритикою. Хотілося — ну бо хотілося, бо є ж усе-таки сотня назв, ні? Передумувала — бо так усі пишуть у свої 15. Читаю вірші Ліни Костенко, і розумію, що я просто ніхто. Та і не пишеться, вже років два і довше.