«Жорстоке небо» Максим Кідрук
Моя оцінка: 5 of 5 stars
Однозначно максимальний бал з можливих — п’ять зірочок. Однозначно найкраща з чотирьох наразі прочитаних Максових речей. У післямові автор каже про новий підхід до написання книги — і він вочевидь вдалий, бо я відчуваю однозначну якість художнього тексту. Дякую, авторе!
Під час дочитування у мене виникали спогади про фільми чи серіали, що описують побутове життя. Може тому, що це є саме ті речі, які передають події в умовах, максимально близьких глядачеві. (Саме тому ті бісові мильні серіали і гіпнотизують десятки тисяч людей щовечора, хочеться казати «ррр», але це логічно.) Прочитані мною досі книги книги такого ефекту пригадування кіно не викликали, навіть якщо мова йшла про звичайних людей і звичайне життя. Не те, щоб це мене хвилювало тоді — аж ніяк. Не бентежить і зараз — не змушує вважати, що прочитане раніше є суцільною бездарністю або якось там іще, — просто такий цікавий ефект несподіванки: ух ти. До речі, деякі з перших читацьких коментарів до цього роману слізно просили фільму — і це тільки зайвий доказ ...та не знаю чого. А взагалі, це нормально, коли книгу хочеться побачити на екрані? Бо’йо’зна’.
І так, мені закортіло переглянути якийсь фільм на схожу тему прямо вже. Щось таке неголівудське і життєве — радянський «Екіпаж» якраз підійде. «Нііі, ну ти порівняааала...» — не кажіть так, я не порівнюю.
Читацька дяка за плавність сюжету і його розкриття, за відсутність кутастості. Посеред кожного наступного розділу до мене доходило, що я натхненно обмірковую саме того персонажа і ті умови, про які йдеться на цій сторінці, а не попередній розділ, хоча ще трохи часу тому я точно так само не могла ні про що думати, крім того, що було саме на читаній у той момент сторінці — +/- кілька. І мерсі автору, звісно ж, за смачні деталі — як технічні, так і психологічні, — за м’яку реалістичність без погоні за wow-ефектом. Наскільки я можу судити, впевненість у власних силах, не дозволяє писаці гнатися за примарою, натомість вкладаючи зусилля у планомірне досягнення цілі. Так, щоб їй ні́де було дітись :)
і що вже зовсім мене втішило — коректори КСД цього разу менше спали над текстом :) Дякую — і, плз, без образ.
Див. усі мої відгуки на goodreads
Деколи я відверто не розумію людей. А вони ще й можуть з мене дивуватися, мовляв, сама така. Угумсь, «у своєму оці колоди не бачити» чи як там.
Я так собі думаю, що якщо займатись якоюсь справою, недосконалість якої вибішує, але не переважує бажання до розвитку цієї справи, то є тільки два варіанти:
«На Зеландію!» Максим Кідрук
Моя оцінка: 4 зірочки з 5
Я тільки передмову прочитала 12 числа, а всю книжку цілком — сьогодні. Оце щойно закінчила. Ня =)
Кідрук підтверджує свою репутацію в моїх очах. Вміла розповідь, яскрава передача емоцій і картинки події, а пригоди, чорт забирай, яких ще пошукати :) Звісно ж, зі своїм улюбленим вставлянням фразочки а-ля «жити їм лишалось не більше трьох годин» укінці кожного шматка розділу ))) Нічого, це пробачається.
Знову чотири зірочки, як і попередній книжці Карпи — через відчуття «мдя, а чим це відрізняється від дописів у facebook настільки, щоб видавати книжкою?» Ні, я не маю нічого проти простоти і ясності мови, розмовності і іже з нею: це насправді класно. Тим паче, що це просто поверхневе враження. Сенс (я теж так можу! — брехня, насправді ні) приходить пізніше. Вони так можуть, а я ні.
Зокрема — о! — класно дізнаватися про те, що таке гран-батман, з книги про мандри одного пройдисвіта небалетної зовнішності :)
Загалом... Та класна книжка =) Ковтнути зі склянкою вранішнього молока і піти готувати обід )) Дякую, авторе!
Див. усі мої відгуки на goodreads
«Baby travel. Подорожі з дітьми або як не стати куркою» Ірена Карпа
Моя оцінка: 4 зірочки з 5
Суперська штука =) Дуже рада, що вдалось викрасти на почитати, гг
Мої враження від книги лежать у двох площинах.
Перша — захват: від простоти викладу, від вмілого вплітання окремих деталей, від мого гигикання в процесі читання. Від того одночасно заспокійливого (йой, це ж в мене колись таке буде — а, фух, не страшно) і підстьобуючого (треба й собі кудись податись. треба, треба, треба — де мій рюкзак..!) враження, яке справляє книзя.
Друга — якесь тягуче «і все?». Ну бо все аж так просто, що хочеться задерши носа написати: тю, та я теж так можу! (Тут є маленька підніжка в тому, що ні, але тссс). Та і помилки трапляються такі, які до авторського правопису не віднести... А ще банально мало, 200 сторінок — цо то єст? Ніц! для ненажерливого читача.
Що ж до Карпи як такої, то раніше у мене були упередження. Якісь надумані, бо це насправді перше, що я її прочитала. Тепер же здається, що з криками про «епатажність» новинописаки трохи переборщили. І це теж може бути надуманим, бо по одній книжечці про всього автора не судять.
Чесно кажучи, хотілось би другої і третьої частини: діти ростуть, змінюються, а читати про чуже життя так цікаво!.. Особливо, коли то Життя і читати є про що
Див. усі мої відгуки на goodreads
Моя оцінка: 4 з 5 зірочок
Складно оцінити, наскільки мені сподобалась чи не сподобалась ця книга. Я все вагаюсь між трійкою і п'ятіркою.
Трієчка — бо місцями аж надто схоже на Хроники инспектора Ротанова чи Сезон туманов. Воно й зрозуміло, той же, так би мовити, світ, але якесь дивне відчуття, коли замість минулого персонажа цієї книги згадується минуле іншого персонажа, якого тут немає. Трійка за незрозумілість мовлення від першої особи, навіть коли описуються речі, яких головний герой не бачить і знати не повинен. Скидається на невдалий фінт письменника, звичний у художній літературі прийом, який не спрацював, подібно до хорошої зброї у втомлених руках.
Фінал нечіткий, як невивершена копиця, але такий, виходить, у Гуляковського стиль, що вже тут.