Сторінки

28 лютого 2021

Маска = ❤. Десять причин, чому

10 причин, чому маска стала чудовим доповненням наших буднів. 
  • Це зручний спосіб дізнатися, чи все гаразд сьогодні з подихом. Не треба ніяково і крадькома підносити долоню до лиця, видихати і принюхуватися — маска зробить це автоматично. Далі вже можна діяти по ситуації: з'їсти м'ятну цукерку, ще раз почистити зуби (цього разу ретельніше), підкоригувати своє харчування тощо. 
  • Пов'язане з попереднім — маска розвиває смирення. Більше не виникає бажання зверхньо напосідати на інших людей у стилі «та навчися вже зуби чистити, від тебе тхне!» Маска привнесла в життя думку «Ааа!.. Так он воно як…» 
  • В масці можна не переживати про вираз обличчя, якщо на душі зле: можна спокійно опустити кутики губ донизу, відповідаючи на запитання «як справи», і можна крадькома показати язика нелюбому співрозмовнику. Помагає для рівноваги. 
  • І навпаки: можна не шаріючись либитися на всі 32, коли хочеться. 
  • Можна безгучно співати, слухаючи музику на вулиці! Не всім було комфортно це робити на очах у перехожих. Маска ж дозволяє відчути себе бек-вокалом в улюбленому гурті. 
  • Під маску можна запхати мікрофон і говорити по телефону: це чудовий захист від вітру і, відповідно, вища якість розмови. Можливий мінус: можна випадково почати енергійно хекати в мікрофон, але це якщо неправильно його розмістити під маскою. 
  • Маску можна дібрати в тон одягові. Для декого це так само важливо, як торба кольору чобіт. 
  • На масці можна носити рекламу! Навряд ви б одягали куртку з логотипом улюбленої ініціативи, а брендовані футболки й светри зараз ще поки заховані під куртками. Дивно, що досі немає масок з текстом «Тут може бути ваша реклама». (Чи вже є?) 
  • Маска — чудовий привід перейти на кращу косметику: треба ж знайти пудри і помади, які нею не стиратимуться. А краща косметика — це завжди добре. Себе варто поважати.
  • І маска тримає вашу заразність при вас і захищає від заразності інших. Обмін мікробами має відбуватися за взаємною згодою, адже так? Носімо маски.
Маска з логотипом фотоконкурсу «Вікі любить пам'ятки»
Фото: Viktoriia Ivankiv для Вікі любить пам'ятки / Wiki Loves Monuments Ukraine, CC Zero

20 жовтня 2020

Про приставучі фрази

Є вставні слова, якими заповнюються паузи від боязні пауз. Є слова, які повторюються часто, бо вони круті і зручні, і взагалі (таким словом останні пів року для мене є «звичайно»; як виявилося, я таки часто погоджуюся з людьми). Є думки, які накручуються і нагнітають — дослідниками людських тарганів описане таке явище як «румінація», або ж пережовування тієї самої думки, що є аж прямо хворобливим станом. 

Не знаю, в що з цього можна класифікувати ті фразки, про які я зараз напишу — може, вам видніше буде. 

Колись давно частодуманою фразою у мене було «життя прекрасне». Це була стандартна фраза на випадки загадування бажань, типу побаченого метеора, на випадки щирого задоволення світом, як-то на заході сонця, і поступово вона стала просто фразою, яка спливає нагору, коли їй нічого не заважає. Отак просто посеред робіння чого-небудь — чи прокрастинування над чим-небудь — могло просто подуматися: життя прекрасне. Потім вона почала спливати у моменти навіть не підходящі, від чого решта думок її затюкували, заганяли глибше, аж поки вона згасла, і зараз вигулькує, лише коли ну вже й справді нема чого боятися. 

24 серпня 2020

Просто торт

Є в мене улюблений торт. І оскільки інтернет станом на сьогодні не віддає йому належне, треба зробити це самій.

Отже до вашої уваги — «Трюфельний» торт Луцької кондитерської фабрики, котра в миру зараз ТОВ «Вестконд».

Я люблю цей торт рівною мірою за те, що в ньому є, і за те, чого в ньому нема. Він простий, як двері: один бісквіт, розрізаний надвоє, просочений вином і перемазаний згущівковим кремом, затертий зверху какаовими крихтами. В міру м'який, в міру вологий, в міру солодкий. Все. Ненависних мені родзинок нема, горіхів, які залазять між зуби, нема, маку нема, крему підозрілого складу на два пальці товщиною нема, тонни цукру нема. Моя задоволеність конкретним тортом може варіювати залежно від зміни, яка його пекла, але любов до луцького «Трюфельного» в принципі — незмінна.

Трюфельний торт, Вестконд, Луцька кондитерська фабрика

24 травня 2020

Прокрастинація

Я марную час.
Я сиджу вдома, за своїм робочим місцем. Воно в мене на кухні, бо тут співвідношення висоти сидіння-стіл найкраще в усій хаті. На їжу не відволікаюсь, не тягне. Я не ходжу на вулицю. Не знаю, які там зараз карантинні обмеження чи нема, але якщо виходити, це ними треба цікавитись, а якщо треба ходити в масці і вийти на вулицю в масці, там же будуть хмари людей без масок, з якими я буду себе порівнювати. Є речі, які я вважаю правильними і роблю, не зважаючи ні на що. І так само є речі, які боляче робити згідно з правилами, коли інші їх не роблять, хоча правила є, але ти не довіряєш тим, хто їх встановлює, але бісять ті, хто їх порушує, але ти не знаєш, як краще — коротше. Я сиджу вдома.

23 листопада 2018

Про мови й імена

У книжці, яку я зараз читаю, дослідник описує роботу свого колеги і зауважує, наскільки важливо для науковця бути добре обізнаним з попередніми публікаціями у своїй темі. Інакше, можна легко перевинайти колесо. Крім цього, ознайомленість з помилками попередніх дослідників убезпечить від їх повторювання і дасть підвалини для власної роботи. Але якщо попередня література невідомою досліднику мовою — вона так і лишиться недоступною. [1]

Це все зрозуміло. Далі автор повертається до свого колеги, який, на щастя, прекрасно володіє німецькою, тому знайшов кілька статей початку 20-го століття, мало відомих англомовному загалу.

І тут він пише таке: «Перша з невідомих статей належить Еуджену Ботезату з Університету Чернівців у колишній Східній Німеччині, …». Га, що? Чи то Чернівці перенесли в Німеччину, чи то я геть все забула з історії; і що воно за Ботезат. 

Пошук за іменем «Eugen Botezat» одразу дає мені статтю у Вікіпедії англійською, а тоді румунською мовами, на кожній з яких мобільний застосунок услужливо повідомляє, що «стаття недоступна іншими мовами». Добре, що я знаю, що це означає — вони всього лиш не зв'язані між собою, що виправляється… почекайте, рахую… чотирма кліками. 

Вікіпедія повідомляє мені, що це австро-угорський румунський буковинський зоолог, десь в такому порядку.

Цей же пошук «лише українською мовою» милостиво відправив мене на тези конференційної доповіді Геряка і Скільського, де вони чемно згадують вже «Еуджена Ботезата», даючи ім'я латинкою в дужках (ціную, поважаю, продовжуйте).

Я ніскілечки не знайома з румунськими іменами, тому відповідь гугла «Не знайдено жодного документу по запиту "Еуджен Ботезат"» мене не засмутила, бо результати принаймні підтвердили, що Еуджен справді буде Еуджен. (Російською, правда. Далі виявилося, що вони російською пишуть Еуджен або Эуджен. Українські тексти тому теж мають Еуджен і Єуджен. Нещасне румунське ім'я).

Але ж, думаю я собі, не може бути щоб цілий професор Чернівецького університету ніде українською не згадувався. А може він таки Євген? 

Ну звісно ж, він Євген, так пише українська Вікіпедія і всі інші, хто в ній це ім'я побачив. І теж казала, що «немає версій іншою мовою», воно й не дивно. Тепер ен-ро-ук чемно тримаються за ручки.

Для чистоти пошуку, перевірила ще Юджина, Євгєнія і Ойгена. Так, про всяк випадок.

Книжка про птахів, тому з неї не дізнатися, ким був чи вважав себе Ботезат (опущу ім'я, покищо). Англійська Вікіпедія пише «many of his studies appearing in German», і я не знаю, чи це його праці друкувалися німецькою, оригінально писалися німецькою чи виявилося, що існують німецькою (може, завтра це стане очевидно, але сьогодні ще ні). Але щось я не бачу, щоб він десь в Німеччині жив. Каталог Німецької національної бібліотеки містить рядок «Land: Rumänien (XA-RO); Deutschland (XA-DE)»; може й жив, хто його знає.

Можна зацікавитися, сходити в бібліотеку/и, поговорити з зоологами. Тоді визначити, як достеменно правильно писати його ім'я українською, і закріпити це у Вікіпедії. (Якщо там взагалі можна шось закріпити, гг). 

А можна і нє. Ше півкнижки лишилось.

PS. Є версія, що автор сплутав Czernowitz і Chemnitz. Воно й не дивно.

----

[1] An important part of any PhD study is the need to be thoroughly familiar with what has been published previously on one’s particular research topic. This is an essential part of scholarship, without which it is all too easy to end up reinventing the wheel. In addition, knowing what earlier researchers have done enables one to build on their discoveries and avoid the pitfalls identified by their work. Sometimes, though, if the earlier literature is in another language, it can remain inaccessible.

[2] The first of the unknown papers was by Eugen Botezat at the University of Czernowitz in the former East Germany, ...

"Bird Sense" by Tim Birkhead 

оригінально у фейсбуці