вівторок, 11 серпня 2015 р.

«Так, я пишу Вікіпедію. Так, я була в Мексиці»: як це нарешті сталося

Логотип конференції,
Gibrán Ramos Navarro
[CC BY-SA 4.0]
Отже, Вікіманія. Хороший привід написати допис, еге ж? Особливо, якщо попередній був три місяці тому, особливо, якщо Вікіманія сталась з третього разу…
 

Передісторія


Так, з третього. Це не так, що клацнула пальцями, і я вже там. Така поїздка — недешеве задоволення, я б не віддала стільки грошей. Тому «поїхати на Вікіманію» для мене рівноцінно «отримати стипендію від Фонду» (хоча теоретично є інші способи покрити собі acm&trn). Фонд Вікімедіа — то є така організація, яка сидить собі в Каліфорнії і щороку вішає на Вікіпедію банер з благальними очима Джимбо: подайте на прожиття! Крім насущних потреб у вигляді серверів, розробників і на сувеніри, ті гроші ще трохи йдуть на організацію таких вікіздибанок і покриття на них дороги всяким Атам. 

Про насущність вікіздибанок можна сперечатись. Легендарна фраза «люди не жертвують гроші на те, щоб якийсь Base випив соку» на торішній Вікіконференції у Києві точно відтворює думку достатньо великої кількості людей. Вікіпедію пишуть волонтери, усі інші вікіпроекти пишуть волонтери, вони не отримують платні — і навіть соку зазвичай не отримують. Їх багато, а на здибанки потрапляє лише маленька частка. Я не хочу сказати, що середньостатистичний волонтер обов'язково заздрить тим, кому перепадає сік, але буває, і люди мають рацію.

З одного боку, Вікіманія, яка проводиться казна-де, є неймовірною тратою грошей, просто страшенною, якщо за українськими цінами і доходами, з іншого боку, все ж не всі вікіпедисти онлайнові інтроверти, які бояться чужого голосу. Особисто мені завжди хотілось на Вікіманію, щоб побачити цих легендарних людей, яких я регулярно бачу де-небудь у розсилках, на Мета-вікі, у Вікісховищі, у справах стосовно конкурсів, перекладу, статей, фотографій і теде. Людей, які вражають своїми думками і працездатністю, рівнем альтруїзму або флудактивності, своєю молодістю або своєю загартованістю у вікіпроектах. Побачити окремі обличчя — і постояти в натовпі, усвідомлюючи, що всі вони навколо — у чомусь такі ж, як я.

Щороку Фонд дає змогу найбільш активним вікімедійцям отримати стипендію. Вперше я подавала заявку у 2013-му, коли Вікіманія була в Гонгонзі. Неблизький світ, є таке. Ми з Base'ом на пару взялися трохи доглядати сайт Вікіманії 2013, з посмішечкою надіючись: а раптом хтось це діло оцінить :) Мій внесок там обмежився перекладами, та й то не всього, ну і нехай. Заявка на стипендію по духу є такою ж, як будь-яка заявка на будь-яку стипендію: а доведіть нам, чому ми маємо дати стипендію саме Вам, а не комусь іще. Достоту не пам'ятаю, що я писала тоді, але я капецько не люблю хвалити сама себе, тож відповіді в анкеті мали бути короткі (та ладно, схочуть — у внесок подивляться) і ніхто мене нікуди не взяв. 

Окей, знизали ми плечима, і наступного року повторили процедуру: взялись транслейадмінити сайт Вікіманії 2014, яка була у Лондоні, писати-розписувати, які ми класні, дружно заздрити тим, хто поїхав — і далі знову йти на сайт вже Вікіманії 2015, просити собі адмінський прапорець, писати заявку… Ну ви зрозуміли. Я думаю, мені вистачило б терпіння ще на два кола. А може й ні — тепер уже не відомо. Але от цікаво: щоразу пишучи нову заявку на стипендію, я зітхала, що от напишу знов таке саме, і знов нікуди не візьмуть, внесок же не міняється — але щось же ж я та й робила два роки, нє? Значить, можна себе втішити і привітати з тим, що виросла як вікіпедист із часу першої спроби. Ура.


Це графік, який показує співвідношення вікіпроектів і кількості редагувань у них. Він означає, що користувач:Ата має, наприклад, > 1000 редагувань у п'яти вікіпроектах. І це Мета-вікі, українська Вікіпедія, Вікісховище, Вікідані і Медіавікі-вікі. Підбирається до них Аутріч-вікі: там зараз 996 :) Джерело: цей інструмент
Цього року у вимогах до стипендіатів підкреслювали не тільки продуктивність як вікімедійця, а й вагу в спільноті: щоб людину, яка вернеться з Вікіманії з божевільними ідеями, принаймні вислухали, а ліпше — дослухались. Зараз у міжнародній розсилці ще, здається, тривають розмови про те, як виходить, що одні й ті ж люди їздять на Вікіманію майже щороку (а таких таки трохи є): невже це продуктивніша передача спільноті світового досвіду, ніж щоразу інших посилати людей? Але то питання невирішуване: може так, а може інак.

Отже, вони вирішили, що мене можна нарешті профінансувати. (Ет, іще не втримаюсь від одного зауваження. Хтось питався: «А чого саме ці люди поїхали? Кому ще пропонували?» Нікому нічого не пропонували. Знаєш, що є можливість так поїхати, хочеш — от і добивайся; отак.) Система взагалі грошотоків там непроста: Фонд дає гроші Вікімедіа Мексика, щоб ті зорганізували на місці, Фонд має якусь команду, яка займається стипендіями і яка контактує з мексиканцями і якимось агенством, і є ще оце от тревел-агенство, яке підбирає маршрути, щоб подешевше і без візових анекдотів. Здається, так.
 

Мексика — це далеко


Туди — літаком з пересадкою через Париж, назад — через Амстердам. Туди ми вилетіли 15-го числа і прилетіли 15-го числа, назад вилетіли 20-го, а прилетіли 22-го. (Глобус, я тебе люблю!) Переліт через Атлантику — це 10-11 годин. І майже нічого не видно — бо якщо ви думали, що з висоти 11 км можна роздивитись, як вистрибують рибки з води, то нє. (Щоправда Брижниченко наробив таких фото з літака, що у мене щелепа відвисла; унизу допису посилання є, подивіться обов'язково!) Але хмари з цього ракурсу — це щось. У мій перший політ я зробила півтори сотні знімків самих хмар і це був верх блаженства. За цю поїздку я зробила може зо п'ять фотографій, та й ті на телефон. Забагато було емоцій, чи що. Але були інші люди, які фотографувати не лінувалися, тож їхніми світлинами я й покористаюсь :)


Мехіко розташоване у західній півкулі. Мехіко розташоване над рівнем моря вище, ніж Говерла. Ці два факти не давали мені повернути очі у нормальний розмір — бо я, бляха, в іншій півкулі, і я, бляха, вище, ніж Говерла! Ні, ви не уявляєте, як це. Може, дехто.

Мехіко величезне. Воно жахливо велике. І воно мурашник. Долина між пагорбами, натикана прихистками для 20 мільйонів людей. Це не можна переварити. Я прибула в готель, подивилась на карту. О, це ж посольство України в Мексиці на сусідній вулиці. От тільки в іншому її кінці. 730-якийсь-там номер будинка. Щось кілометрів з дев'ять звідси. Щось таке.

І не кожного дня я живу в п'ятизірковому готелі, не кожного дня це Хілтон, та навіть не кожного дня це 18-й поверх. Це було цікаво. Хоча вигляд з вікна ніс тільки одну емоцію — усім своїм виглядом він говорив: «Там жарко». Чесно кажу, так воно мені і виглядало. От тільки в Києві спекотніше, ніж у Мехіко — і того тижня було, і після повернення, і зараз теж.


Вигляд з вікна; by Ата [CC-Zero]
Орги — кумедні люди. І волонтери у них були кумедні :) Навіть попри знайдені провтики організації конференції у мене немає сили на них ображатись. Ну як можна ображатись на цих милих людей? Так, вони збирались проводити Вікіманію в бібліотеці (і саме з цим розташуванням вони виграли конкурс), а потім їм дійшло, що в бібліотеку не влізе більше, ніж 600 людей, і довелося швиденько передумувати. Зрештою, проводити такий великий захід у тому ж місці, де люди живуть — прекрасно саме по собі. Не треба витрачатись на проїзд — ні грішми, ні часом.
 

Що там було


 

Відкриття конференції. By EneasMx [CC BY-SA 4.0]
Щодо програми, то, по-моєму, її творці заробляють собі на медаль, якої б якості вона не була. Це ж треба розіпхати оці вісім сотень людей по кімнатах, та ще й так, щоб усім було цікаво, та ще й так, щоб ніхто не розривався: «еее, а як же вибрати, на що йти?» Крім того, завжди будуть трохи в програші ті, хто замахнеться робити один захід для людей різного рівня залученості. Скажімо, є сесія у потоці GLAM про те, як вікіпедист працює у науково-дослідному інституті. В аудиторії може сидіти 
а) вікіпедист, який взагалі придумав такий тип співпраці,
б) вікіпедист, який сам робить подібний проект у себе вдома,
в) вікіпедист, який давно думав, як би таке замутити у себе вдома, і хоче покрокову інструкцію,
г) представник такого НДІ, який не до кінця впевнений, чи треба йому вікіпедист у департаменті, але якимось вітром його сюди зацікавили.
Усі четверо очікують отримати якусь інформацію для себе з цього виступу. Але якщо виступ триває хвилин 15, то доповідач, вірогідно, зупиниться на інфі варіанту б або в, і просто розкаже: «а у нас воно відбувається ось так», причому без інструкції, як це повторити, бо то вже занадто не в рамках. Чимало відвідувачів сесії лишиться із враженнями «ух ти, оце класно! але як у них це вийшло?» («ничего не понятно, то здорово») — власне кажучи, так воно на деяких сесіях і було. Мексиканські орги, як я зрозуміла, зробили досить великий акцент на учасниках типу г — убити двох зайців, показати, який класний рух Вікімедіа, приєднуйтесь — мабуть, через це було кілька потоків іспанською, при тому, що стипендіати мали показати своє знання англійської і взагалі, англійська була робочою мовою конференції. Освітня передконфереція (два дні перед офіційним відкриттям для тих, хто використовує вікіпроекти в освіті) доходила до того, що на воркшопі люди, які працювали над ідеєю, говорили різними мовами, і комусь постійно доводилось перекладати туди і назад. Не дуже продуктивно :|

З паралельними потоками у них теж вийшло неідеально: все одно інколи ми сиділи і думали, що вибрати, а в якийсь момент я зрозуміла, що іти особливо й нема на що. Сесії були кількох видів:
  • працівник Фонду розказує про щось, чим Фонд займається (новий інструмент, стара проблема, фінансовий звіт, ґрантовий проект); «не бійтеся, ми теж люди, і навіть теж вікімедисти»;
  • вікімедієць, який веде міні-проектик (а може ще й отримав на нього ґрант), розказує, як воно все відбувається; «подивіться, як у мене вийшло, може і у вас вийде?»;
  • група вікімедійців розказує, як вони працюють над чимось загалом подібним, але кожен по-своєму; «всі все по-різному роблять, тому не партесь, якщо вам складно вибрати якусь одну схему: не спрацює — так є ж купа інших»;
  • дискусійна кімната, де ставиться запитання і всі якось на нього відповідають і дискутують про те все; «я теж знаю таку проблему, а може її ще якось отак спробувати вирішити?» (продуктивність дуже і дуже залежить від вмінь модератора);
  • щось-там-a-thon: люди сидять і мовчки друкують (код, переклади, whatever);
  • невікімедієць розказує про свою роботу, яка, як він думає, має відношення до руху або може бути йому корисна.
Це як я собі бачу, звісно. Перші, як мені здалося, були переважно невдалі, хоч я була далеко не на всіх. Просто щоб ми не боялись фондівців (а воно так трохи є; ну, ми не конче їх боїмось, але часто не вважаємо за своїх і підсміюємось), треба було робити вечірку з темою «Фондівці теж люди» і дати людям наговоритись. Вечірка була, і може навіть вона послужила цій цілі, але явно озвучена тема спрацювала б набагато краще :)
Wikimanía 2015 - Julio 18 - 94
Я-ще-згадаю-імена-цих-людей (окей, це Алекс і він з Фонду); by Wikimedia México [CC BY-SA 4.0]

З найпрекраснішого почутого на Вікіманії:

Wikimania 2015, Ciudad de México, México, 2015-07-19, DD 01
by Diego Delso
[CC BY-SA 4.0]
  1. Guillaume Paumier і його виступ My life as an autistic Wikipedian. (Гільйом написав текст на основі цієї презентації, він згодом з'явиться перекладений у блозі Вікімедіа Україна.) Це було дуже цікаво. Він просто розказував свою історію, трохи додаючи до неї аналогій. Чому Вікіпедія для аутиста може бути класним заняттям, але може бути і заледве не травматичною в обговореннях, як взагалі така людина сприймає будь-яке обговорення. Він сказав: емоції ≠ емпатія — і я аж зависла над простотою такого формулювання. А ще: «Вікіпедисти одержимі посиланнями на джерела, але лише в основному просторі». І це, друзі мої, реально біль.
    І ще порада від Гійома: намагайтеся уникати підтекстів, бо сторінки обговорення мають лише текст, не передаючи міміки, мови тіла тощо; тож свої репліки треба робити такими, щоб тексту було достатньо. Запитання з залу: я от не зрозумів, ти говориш, що радиш так звертатись до аутистів у Вікіпедії — але хіба це не стосується будь-якого спілкування в інтернеті взагалі?.. (оплески).
    А ще там було таке: «Лише те, що комп'ютер працює не з MS Windows, не означає, що він зламаний». І взагалі — моє враження про цю людину не було таким повним і хорошим до цієї сесії.

  2. Wikimania 2015-Day 4 (2) (cropped)
    by EneasMx
    [CC BY-SA 4.0]
     
  3. Netha Hussain і її "L" for Laboratories and "M" for Microscopes — про GLAM у медичному інституті. Нета миловидна маленька дівчина (жіночка?) з Індії, але вона робить прекрасну річ: їх відділ вивчення патологій дає право публікувати свої знімки з мікроскопів у Вікісховищі — тож вона вибирає вартісні зображення, робить до них ґрунтовні описи, сама або залучаючи інших науковців. Фото якоїсь патології під великим збільшенням — це не те, що можна знайти у ваших інтернетах дуже просто. Але вони там в Індії дають таку можливість. Взагалі всі індуси наголошують на важливості Вікіпедії у них там через недоступність підручників. Підручники — це дорого. Я дивилась на неї і мліла від розуміння того, що стою поруч із людьми, які роблять такі прекрасні речі.
  4. 2015-07 k1 CDMX 3014
    Тримає табличку-подяку для Фабріса,
    який перестає працювати у Фонді
    by Ziko [CC BY-SA 4.0]
     
  5. Amir Aharoni десь у перерві підійшов до столика Wikimedia Ukraine і спитав: от ви так скаржитесь на російський фолбек інтерфейсу (ага, є така річ: вихідна мова — англійська, але якщо є якийсь рядок, ще не перекладений українською, але який є російською, буде відображатись останнє — у Фонді вважають, що система фолбеків дозволяє людям хоч якось зрозуміти написане, бо російська україномовному користувачу має бути ближча за англійську), але ж все, що вам треба робити — це все перекласти, а тоді просто слідкувати, щоб свіжі англомовні рядки перекладались вашою мовою вчасно. Звісно, з ним трохи посперечались (як українські вікіпедисти сперечаються з Фондом давно і багато), що фолбек у ПЗ — це нонсенс і ніде більше такого нема, це дурня в загальному випадку і конкретно в нашому (бо купа користувачів російську на дух не переносить; воно може і їхня проблема, але в результаті і наша теж). Але! Це ж оте саме гасло «візьми і зроби». І, на відміну від речей типу асфальтування доріг, де є служба, яка має це робити й отримує на це гроші, тому я цього робити не буду, переклади треба робити самим у будь-якому разі. Бо це наша робота. Якщо не ясно з цього страшного абзацу, то Амір мотивував мене ой як :) За останній місяць я перекладач №1 за кількістю перекладеного на translatewiki.net, і мене ждуть ще Вікісховище, Мета-вікі і — мама мія — Аутріч-вікі, де теж треба щось робити. Щоб не виникло бажання мене хвалити, уточню: номер один не стільки через велику кількість моїх перекладів, як через низьку активність решти 11-ти чоловік :(
По ідеї, трьох має вистачити, інакше тут буде не блогодопис, а ціла книга :) Інші люди з України були на інших сесіях (ми ділились, що покрити якомога більше), і називали найкращою доповіддю ту, що робила депутат Європарламенту Юлія Реда на тему реформи авторського права у ЄС і нещодавнього капця зі спробою скасувати свободу панорами. (Еге, ми тут казна-як перелякались: в Україні її ще не запровадили [вам треба дозвіл від автора будівлі, щоб сфотографуватись на фоні Верховної Ради, по закону — ви не знали?], а тут заборонять, на кого ж рівнятимемось?). Не знаю, не чула. Зате маю фото.


It's not everyday that you take picture with MEP (photo by Sergento)
Ця поїздка не була туристичною і я не бачила Мексику. Тому не питайте мене «ну, як там в Мексиці?», бо я бачила хіба трошки мексиканців, метро і пальми на вулиці. (Молоді мексиканочки інколи симпатичні, метро — на гумових колесах (sic!), а пальми як пальми, тільки дивні і багато). Поїздка в музей по плану не склалась через те, що орги конференції з музейниками одне одного недозрозуміли, а йти туди самостійно не було загалом коли. Але мене це не бентежить, бо головне для мене було побачити людей, яких я хотіла побачити. Нехай навіть я не спілкувалась із ними довго: з Elitre перекинулась кількома словами (причому це було з її боку «О, Ата, дуже тобі вдячна за допомогу», а з мого боку «Нема за що …га?»), а Siebrand'а бачила тільки здалеку — але це було «Я бачила Самого Siebrand'а!» Найголовніша людина translatewiki.net для мене — цар і бог :) При тому що групове фото поруч із Вейлзом — це данина і галочка, ну Джимбо, ну і що. А от знову побачити життєрадісну Васю з Болгарії, Іво з Естонії, Яна з Чехії, Анну з Каліфорнії, познайомитися з кумедним Бехрузом з Казахстану, невгамовним Юрієм з …звідки він там? окей, нехай буде …Фонду, своєрідною Меліною з Аргентини — це саме воно :) І, холєра, я навіть трохи мусила говорити російською. Інколи через те, що за Бехрузом не можна встигнути (кілька разів збилась на українську, а він кліпнув), а інколи… ну не вмію я розказувати анекдоти англійською.
WM UA & WM RU members with Jimbo Wales
Українці і росіяни з Джиммі Вейлзом; by Geraki [CC-BY-SA-4.0](Nota bene: я знала, що після публікації цього фото будуть люди, які казатимуть що «фу, вони там фоточки з росіянчиками робили». Якось просто ми одночасно підійшли, і Вейлз махнув рукою, мовляв, ставайте всі разом. Це так, просто fyi)
А от вечірка в Музеї Сумая, на якій робилося традиційне групове фото, була для мене дуже печальною. Вся оця купа людей, з якою можеться і хочеться говорити, будучи в одному залі почала на мене морально тиснути, а голосна музика додавила вкінець. Печально втрачена можливість. Тож на вечірку закриття, яка передбачала танці, я не пішла зовсім — там музика горлала ще дужче, а нутрощі стрибали всередині, чого я терпіти не можу. Печально втрачений вечір номер два. Звісно, ніхто мені не лікар, але от такеє :( 

Мало не забула: конференція не складалась тільки з доповідей, вечірок та екскурсій. Там ще була купа інших шняжок: WikiWedding, наприклад. Вікіпедист і вікіпедистка, які познайомились на минулій Вікіманії, якщо я правильно пам'ятаю, вирішили одружитись прямо на цій — і правили їм за батюшку і загсівську тітоньку Жан-Барт і Джимбо. І всяке таке інше божевілля :) Зі сте́пенних речей була, либонь, тільки кава. Літри, галони прекрасної кави з вершками…

На останньому виступі Вікіманії Джимбо зазвичай оголошує Вікіпедиста року. У 2014-му це був Ігор Костенко, але краще б замість цього він був живий :| Цьогоріч Вейлз використав католицьку фішку називати кардинала in pectore — «у серці», таємно, щоб не зашкодити особі, якій таке публічне оголошення може коштувати життя. Натомість погодував публіку, зробивши honorable mentions — це Susanna Mkrtchyan з Вірменії і Satdeep Gill з Індії. Обидвоє працюють у Вікіпедії, як воли. Оце люди, га :)

А от після завершення конференції, у понеділок уже можна було собі дозволити якесь sightseeing (якесь дивне слово, вам не здається?). І це були піраміди! Теотіуакан — класне місце. Звідтам я маю солом'яного зовсім не мексиканського капелюха, малюсінького обсидіанового кинжальчика і свищик з голосом канюка — принаймні я так собі думаю :) 
Wiki Loves Pyramids group photo 1
Я по центру у червоному, а отой кам'яний капець позаду — піраміда Сонця
by Mike Peel (www.mikepeel.net). [CC BY-SA 4.0]


Далі що? 


Дорога додому була довгою, але суть не в цьому. 22-го липня ми з Base'ом перезирнулись і спитали одне одного: і оце все? Це було круто і це було на іншому боці геоїда, але чи було це тим, чого ми чекали і вигризали собі три роки? Над цим треба подумати. В будь-якому разі, ми тепер адміни сайту Вікіманії 2016, і це було, напевно, перше, що ми зробили по приїзді. Не впевнена, що так вже хочу поїхати в Есіно-Ларіо (ви навіть не знаєте, де це). Але до наступного літа часу одночасно і багато, і ні, тож я просто почекаю. 


Після відвідання Вікіманії розумію, чому раніше давали стипендії не лише вікімедійцям, а й людям, які зайняті поширенням вільних знань поза рухом Вікімедіа, а тепер ні. Невікімедійцям було б надто незрозуміло. Можна зневажливо казати, що ось, гроші жертводавців витрачаються на те, щоб вікіпедики потусили між собою, і можна на таке ображатись, але правда в тому, що людина без знання руху мало що зрозуміє серед його активістів. Фондівці, серед яких тепер багато людей, які прийшли на роботу зовні, а не з руху Вікімедіа, мали б зрозуміти, які вони далекі, якщо деякі сесії перетворювалися з виду «працівник Фонду розказує всім, як треба» по висновках із прочитаних звітів на вид «всі вчать працівника Фонду, як воно треба насправді», бо знають. Та навіть вікіпедистам, які знають лише свій мовний розділ і не ходять далі нього теж би було нуднувато: ну сходив на освітню секцію, ну на сесію про переклад статей іще — і все. А решта якось уже й не до душі. Воно то можна плюнути на все і поїхати кататись околицями, але це вже зовсім нечемно стосовно платників податків чемних донорів :)


Столик Вікімедіа Україна на Вікіманії. Photo by Antanana [CC0]
Так що далі? Я розриваюсь між бажанням забити на цю бісову вікіпедійну діяльність, де так складно приймати рішення, добиватися від когось якоїсь роботи, змушувати себе іноді робити те, чого просто більше нема кому, про кожен свій шмат зробленого чи запланованого казати всім, інакше будуть звинувачення в секретності, — і захопленням самою ідеєю руху. Це ж так класно, коли люди роблять щось задарма, від душі, для всіх і ні для кого, коли вони навколо мене усі настільки ж божевільні і дурні, як я сама.  

Побачимо :) 

Читайте не лише цей блог, а ще й блог Вікімедіа Україна: там найближчим часом з'являтимуться тексти на гарні теми :)
Записи з відвіданих нами сесій Вікіманії 2015 є за цим посиланням, а більше фотографій — у категорії Вікісховища. Й обов'язково почитайте блог Костянтина Брижниченка — фотограф, для якого участь у Вікіманії стала призом за перемогу у міжнародному фотоконкурсі «Вікі любить пам'ятки», він пише про своє, геть не про те, що я :)


Усі фото можна вільно використовувати, якщо не забувати вказувати автора і ліцензію — як у мене.

Немає коментарів:

Дописати коментар