Як я була в Берліні

Навесні 2018-го я три місяці з лишком була в Берліні. Все завдяки програмі Visiting Wikimedian від «Вікімедіа Німеччина», на яку беруть одну людину на допомогу в підготовці Конференції Вікімедіа, яка пройшла в березні.

Фото: Jason Krüger для Wikimedia Deutschland e.V., CC BY-SA 4.0

Ті з нас, хто роками працює у русі Вікімедіа, мають властивість забувати, наскільки дивними ми насправді є для решти світу. Багато вікімедійців можуть не знати про програму Visiting Wikimedian від Wikimedia Deutschland, але навіть якщо не знають, то напевне можуть піти на Мета-вікі й отримати уявлення про те, що воно таке.

Натомість, спробуйте тепер уявити, як пояснити цю ідею працівникові німецького посольства, який — ви дуже на це сподіваєтесь — видасть вам візу на відвідання країни. Успіху!

Саме це мені довелося зробити на початку року, коли «Вікімедіа Німеччина» запросила мене стати цьогорічним «запрошеним вікімедійцем», що допомагатиме з організацією Конференції Вікімедіа 2018 (WMCON), щорічного зібрання представників організацій і груп руху Вікімедіа. Чи це посада? Ні. Це освітня програма? Ні, і «Вікімедіа Німеччина» — не коледж. Чи це внутрішній обмін між регіональними представництвами одної корпорації? Мм, теж ні. Це навчальна програма для особи з сестринського афіліату з метою набуття досвіду організації міжнародної конференції і його передачі колегам в Україні.

На щастя, працівник посольства мене зрозумів!

Відтоді, як Тееле Ваалма з «Вікімедіа Естонія» винайшла цю програму у 2016 році, все стало більш витончено: на програму складніше попасти, жити в Берліні треба довше і, мабуть, складніше все покинути, коли треба їхати назад.

———

Щоб відвідати конференцію WMCON, треба, щоб вас обрали представником від одного з афіліатів чи спільноти. Організовує цю конференцію «Вікімедіа Німеччина», найстаріше і найбільше регіональне відділення. Після того, як у 2017 році я відвідала WMCON як учасниця, мені страшенно хотілося бути на наступній конференції зі сторони організаторів. Тож я була дуже рада, коли мене вибрали!

Звикнути до життя у Берліні було відносно просто. Єдиними значними викликами було знайти собі кімнату — це зайняло певний час, але в результаті все склалося як найкраще — і звикнути користуватися і думати в євро, що дуже специфічно, коли гроші на картці все одно в гривнях. Також треба було докласти певних зусиль, щоб не розгублюватися при одному погляді на схему берлінського громадського транспорту.

Працювати в офісі «Вікімедіа Німеччина» було надзвичайно. Мені зробили екскурсію офісом і провели ознайомчі бесіди з кожним відділом. Мені відвели робоче місце, обладнане всім, що тільки може бути треба для роботи. Мені особливо приємними були дрібниці. Наприклад, в Україні я працюю віддалено, з дому. У Берліні ж було страшенно зручно могти щось запитати й одразу отримати відповідь — усно, без потреби писати, дзвонити чи навіть вставати з крісла. Або ж свіжа кава, яку можна було пити щоранку. Або те особливе відчуття ідеально спрацьованої команди, де всі знають свої обов'язки і дедлайни. Або — і це вже не дрібниця — щотижневі наради, які проводилися англійською лише для того, щоб мені було зручно. Або можливість попросити «дайте мені якесь завдання». Цілковите щастя.

Оскільки моїм основним завданням було вчитися, мені дали свободу вибирати, на чому хотіла б зосередитися. Я вирішила розібратися, як формується програма заходу, тож Корнеліус<, програмний координатор WMCON, посвятив мене в усі стадії розробки Секції розвитку спроможностей: від визначення найбільш повторюваних потреб учасників, пошуку учасників, які хотіли б заповнити ці потреби, ознайомчих дзвінків з майбутніми спікерами — до допомоги спікерам на самій конференції, підсумкових дзвінків та написання підсумків сесій.

«Матимеш час на нові завдання, дай мені знати» — сказала Даніела, логістичний координатор конференції, тому час-від-часу я перемикалась на логістичні завдання: укладання списку проживання учасників у готелі, створення бейджів і вказівників для місця проведення, вигадування гри для вечірки і написання листів. Завдяки Давіту Сарояну з «Вікімедіа Вірменія», який займався розробкою дизайну конференції минулоріч, мені довелося тільки змінити кольори цього разу. Ми знову зробили «проект напарників» цього року, де досвідчених учасників ставлять в пари з новачками конференції, і саме я формувала ці дуети і тріо. На жаль, декілька посольств відмовили у візі нашим учасникам, що зруйнувало деякі ідеальні поєднання напарників, і також ми не почули досвіду цих людей на сесіях.

Мені було так шкода, що я витрачаю стільки паперу на друк списків, що я пригадала своє давнє хобі робити кусудами. Фото: Vira Motorko, CC Zero

Найкрутіша риса того, як німці організовують WMCON, полягає у плануванні. Якщо ви коли-небудь чули про так звані «learning patterns» на Мета-вікі, ви мали часто бачити одну й ту ж рекомендацію: плануйте наперед, будьте підготовлені. Для мене, піком планування Конференції Вікімедіа став так-званий робочий розклад, “production schedule”. Цей документ є детальним розкладом дій, які мають зробити різні залучені сторони у дні самої конференції. Починаючи з того, в який час ми транспортуємо речі до місця проведення, коли завершуються приготування до наступного дня, хто відповідальний за перестановки в кімнатах між сесіями — до того, коли подають їжу, коли заплановані перерви, хто має перевірити, чи все готово на наступний день; усе це перелічено в єдиній таблиці. Готель, де відбувалася конференція, очікував отримати щось таке від організаторів («сценарій заходу», так би мовити), але навіть вони були вражені рівнем деталізації, якого досягла Даніела. Ось чому те, як написати робочий розклад для події, я обрала темою свого learning pattern, який мала написати за результатами своєї роботи запрошеним вікімедійцем.

Під час конференції за кожною кімнатою закріплений волонтер, що має допомагати спікеру у будь-чому, будь-то виведення слайдів презентації чи слідкування за часом. Цю людину називали «янголом кімнати». І мені теж доручили бути таким волонтером, тож я подумала: якщо вже я буду янголом, то мені треба крила. Ось чому я змайструвала собі паперові крила, і ми носили їх разом з іншими по черзі упродовж конференції. Хто назвав це «маленьким янгольським косплеєм», що ж, хай буде так. Трохи веселощів на серйозній конференції.

Фото: Jason Krüger для Wikimedia Deutschland e.V., CC BY-SA 4.0

Попри веселощі, Конференція Вікімедіа торкається деяких дуже серйозних речей. Зокрема, тут великою мірою було сформовано стратегічний напрямок руху Вікімедіа, і пов'язані з ним речі залишатимуться основним призначенням WMCON у найближчому майбутньому. Я була рада бачити деяких справді відданих учасників. На мою думку, Конференція Вікімедіа — це не приз, це робоча конференція, де ви представляєте цілу свою спільноту з завданням привезти додому якомога більше корисного досвіду. Щоб бути справді продуктивним учасником, треба планувати наперед і бути підготовленим.

Що тепер? Я повернулася в Україну, де у жовтні у Львові ми прийматимемо CEE Meeting 2018. Моя рідна організація чекає від мене нових знань, які ми могли б використати під час організації цієї регіональної конференції вікімедійців з Центральної та Східної Європи. Я мрію про зустріч, яка виросте і перетвориться на потужну навчальну конференцію, точно так, як Конференція Вікімедіа росте у своїй значимості для прийняття рішень. Мої враження все ще сирі і багато треба усвідомити, але хочеться робити все можливе, бо це те, що роблять вікімедійці.

Я не надто вмію привозити додому сувеніри, складно вибрати щось пам'ятне. Тому я вирішила натомість залишити щось пам'ятне: обрізала волосся і зробила по парі паперових крил для всіх членів своєї команди з Менеджменту подій. Я так люблю цю команду, і сподіваюсь, що ці крила зможуть підняти у той момент, коли це буде потрібно, і все стане трошечки легшим.

Вікімедіа Німеччина продовжить програму Visiting Wikimedian і в 2019 році. Заявки почнуть приймати у вересні-жовтні цього року, оновлення будуть на сторінці на Меті. Якщо вам цікаво дізнатися більше про Конференцію Вікімедіа 2018 у Берліні і її результати, ознайомтеся з нещодавно опублікованим звітом конференції.

Перша публікація: Kusudamas and production schedules: The joy of being a Visiting Wikimedian for the Wikimedia Conference, 20 червня 2018, Блог Вікімедіа
Перша публікація українською: Кусудами і робочий розклад: Щастя бути запрошеним вікімедійцем на Wikimedia Conference, 25 червня 2018, Блог Вікімедіа Україна

«Моє життя вікіпедиста з аутизмом»

Передмова
Я побачила доповідь на тему «Моє життя вікіпедиста з аутизмом» ще коли вона не була навіть включена у програму Вікіманії, й одразу вирішила, що це треба почути. Виступ Гійома був прекрасний: простий, аргументований і зрозумілий, так ще треба повчитись розповідати. Тому коли він опублікував це есе у себе в блозі (а потім воно з'явилось у блозі Вікімедіа), я вже знала, що перекладу, і поширю. Бо це чудовий текст, друзі мої. 

Знайомтесь:

Автор: француз Гійом Пом'є, дописувач Вікіпедії з 2005 року, нині старший аналітик у Фонді Вікімедіа.
Джерело: Guillaume Paumier. My life as an autistic Wikipedian (переклад здійснено з дозволу автора і на умовах ліцензії CC-BY 4.0)
29 липня 2015

Два роки тому я виявив, що належу до людей з розладами спектру аутизму. Дізнаючись більше про себе і те, як працює мій мозок, я почав дивитися на своє минуле з нової точки зору. У цьому есе я розповідаю дещо з того, що дізнався про свої успіхи, невдачі і багато речей, які колись мене бентежили, — зокрема й про досвід у русі Вікімедіа.

Це есе було основою доповіді під такою ж назвою, яку я представив на конференції «Вікіманія» 2015. Це не детальний її запис. Є також версія французькою.

«Так, я пишу Вікіпедію. Так, я була в Мексиці»: як це нарешті сталося

Логотип конференції,
Gibrán Ramos Navarro,
[CC BY-SA 4.0]

Отже, Вікіманія. Хороший привід написати допис, еге ж? Особливо, якщо попередній був три місяці тому, особливо, якщо Вікіманія сталась з третього разу…
 

Передісторія

Так, з третього. Це не так, що клацнула пальцями, і я вже там. Така поїздка — недешеве задоволення, я б не віддала стільки грошей. Тому «поїхати на Вікіманію» для мене рівноцінно «отримати стипендію від Фонду» (хоча теоретично є інші способи покрити собі acm&trn). Фонд Вікімедіа — то є така організація, яка сидить собі в Каліфорнії і щороку вішає на Вікіпедію банер з благальними очима Джимбо: подайте на прожиття! Крім насущних потреб у вигляді серверів, розробників і на сувеніри, ті гроші ще трохи йдуть на організацію таких вікіздибанок і покриття на них дороги всяким Атам. 

Про насущність вікіздибанок можна сперечатись. Легендарна фраза «люди не жертвують гроші на те, щоб якийсь Base випив соку» на торішній Вікіконференції у Києві точно відтворює думку достатньо великої кількості людей. Вікіпедію пишуть волонтери, усі інші вікіпроекти пишуть волонтери, вони не отримують платні — і навіть соку зазвичай не отримують. Їх багато, а на здибанки потрапляє лише маленька частка. Я не хочу сказати, що середньостатистичний волонтер обов'язково заздрить тим, кому перепадає сік, але буває, і люди мають рацію.

З одного боку, Вікіманія, яка проводиться казна-де, є неймовірною тратою грошей, просто страшенною, якщо за українськими цінами і доходами, з іншого боку, все ж не всі вікіпедисти онлайнові інтроверти, які бояться чужого голосу. Особисто мені завжди хотілось на Вікіманію, щоб побачити цих легендарних людей, яких я регулярно бачу де-небудь у розсилках, на Мета-вікі, у Вікісховищі, у справах стосовно конкурсів, перекладу, статей, фотографій і теде. Людей, які вражають своїми думками і працездатністю, рівнем альтруїзму або флудактивності, своєю молодістю або своєю загартованістю у вікіпроектах. Побачити окремі обличчя — і постояти в натовпі, усвідомлюючи, що всі вони навколо — у чомусь такі ж, як я.

Ні з того ні з сього ...Прага

Насправді все було сплановано заздалегідь, тільки не оголошено назагал. 

На вихідних 8-9 березня у Празі сталась зустріч активістів Освітньої програми Вікіпедії з різних країн, а серед тих молодих людей і мене. Молодих, бо хоч наймолодша там була я, а найповажаніший має наполовину сиву, а наполовину лискучу голову, середній вік решти був, напевне, років 30. 

До речі. Там вдалині — скульптура святому Вацлаву.
А  під нею — вінок з жовтоблакитними і
чорними стрічками. Пам'яті Небесної сотні

Для мене спершу, коли отримала пропозицію поїхати, то виглядало трошечки ніяково і дуже спокусливо — я не лідер ОПВ в Україні, побуду замість Андрія представником, зате ж не за свої, а за гроші Фонду. Ніяково, бо запрошені лідери мали б в середньому знати набагато більше, ніж я, і ніяково, бо гроші Фонду мали би витрачатися, мабуть, не на це (без таких витрат теж не буває, але думаю, ніхто не тиснув donate поруч із жалібними очима Джиммі Вейлза із думкою про те, як Ата поїде закордон).