Як я люблю бути маленькою :)

Ви знаєте, що кожній жінці подобається, аби її вважали молодшою, ніж вона є насправді? Цілковита правда, тож це просто необхідно знати. У моєму випадку все іще цікавіше, бо я маленька, а люди вважають мене іще меншою ;)

Таких випадків було багато.
Колись, класі в третьому чи, може, п’ятому, їхали ми з вчителькою на якийсь конкурс у тролейбусі. О благословенні часи, коли 35 копійок на проїзд у моїй кишені я вважала грішми!.. Але мова не про це. Грошей чомусь у мене з собою не виявилось — либонь, забула дитина про додаткові витрати. Кондуктор мене і питає: "А у тебе що?" А що у мене, у мене страху повні кишені, і я стою собі, мовчки тулячись до ребра сусіднього сидіння. "Ти перший клас?" — питає у мене кондуктор. "Угу," — мугичу я. "Так чого ж ти не кажеш, дитинко!" — каже це миле, як виявилось, створіння, і проходить повз із наміром тероризувати решту тролейбуса. Тут-то я і зрозуміла: повільніше ростеш — далі їдеш. Вочевидь, думки матеріальні, якщо дивитись на мої метр 58 чи скільки їх там ;)

Іншим разом ходила на каток. От не пригадую, до якого віку можна купувати дитячий квиток — чи то до 12-ти, чи то до 14-ти. Продавець глянув на мене та й питається: "Скільки тобі років?" А я нащупую в кишені вже не свіжий студентський і кажу: "Достатньо".

Якось у метро стало мені зле. Якась жіночка, здоров’я їй великого, допомагала мені. Їй, мабуть, хотілось згадати незлим тихим словом ту маму, що відпустила дитину з дому у такому стані, от вона мене й питає: "Ти в якому класі вчишся?" Я відстріляла свою відповідь через біль короткими чергами: "Третій. Курс". Судячи з виразу очей, вона забула якими словами і кого хотіла згадувати.

У рідному поїзді Київ-Ковель одного разу підслухала, як розмовляють дві дівчини і хлопець про студентське життя. Дві хвилини — і я вже знаю, що він першокурсник, щойно місяць відівчився, дівчата — на другому. Не втрималась, влізла у розмову; але мене, звісно ж, питають: "А ти який курс?" Ооо, думаю, зараз почнеться забава. "Здогадайтесь". Із впевненістю у швидкі перемозі  звучить: "Перший?" Ні. Зі здивуванням: "Другий?" Ні. З повноколірною передачею неможливості почутого і легкою недовірою та-ну-ти-заливаєш: "Третій?!" Четвертий. У дівчат повні від шоку очі, хлопчина розуміюче до мене посміхається. Він відчув, що у нас іще буде потіха над цими дівчатами — не помилився.

Але найдужче я бережу в пам’яті спогад зі школи ще, з 11-го класу. На рік менший від мене товариш хотів зробити приємність. "У вас уже була контрольна з такої-то теми з історії? Бо у мене питання є". Дивлюсь на тему: "Була. Минулого року". І от після, так би мовити, оцінюючої паузи така фраза (персик, на довгі роки запам’ятала): "Молодо виглядаєш." :D

Чесно кажу: статурою, зростом, виглядом своїм — просто пишаюсь. Спасибі таткові і усій його рідні за маленький зріст і ніжну тілобудову. А мамі за те, що не зовсім ніжна. Таке теж буває :)