Про залежність від стереотипу "знання = вік"

Ви знаєте, як важко спілкуватись з людиною і складати про неї враження, не знаючи про неї елементарних даних: віку, статусу, професії. Із даних — хіба історія редагувань в укрвікі та клапоть приватної розмови. Розмова "на Ви" і тільки щодо місцевих, так би мовити, персонажів і подій. Тут уже такі вибрики асоціацій починаються, що хай тебе де.



Вихідна точка — чоловік старший за мене. Це стандартно, я чомусь майже завжди вважаю, що співрозмовник старший. Докладно пояснює свою думку, виважено, вправно — значить, справді старший, бо малеча зазвичай довгі абзаци лінується друкувати. Має довший вікістаж — значить, точно старший. Ну і так далі, вимальовується силует дядечка років 35 під сорок, статечного, знаючого, та й з іншими відповідними атрибутами (такий собі молодший Білецький :) )

І ось враження уже ніби установилось, все добре. Дисонанс виникає, коли під кінець розмови отримую фразу типу "завтра у мене відразу два ідіотських екзамени))". Асоціації починають відкручувати враження в інший бік: якщо екзамени, то мабуть студент, якщо ідіотські, то напевне студент, а якщо з двома дужечками, то точно студент.

Проблема не у віці, ні. Напрошується непрохана думка: це ж наскільки я все-таки залежу від стереотипів, якщо: як ставитись до статечних знаючих студентів, я знаю; як ставитись до статечних знаючих дядечків — теж; а от коли мій співрозмовник статечний і знаючий (ну пробачте вже це повторювання), але я не знаю його віку, то ну ніяк не можу визначитись зі ставленням! Виходить, воно не однакове. А чому?

Гм... Кажуть, у собі ще й не таке відкрити можна. Уже лячно :)