Лижі не їдуть, або Речі, яких мені не зрозуміти. Частина ІІ

Уже писала якось про те, як інші люди часом роблять такі речі, що просто не вкладається в голові. Ці речі бувають різні: недорозуміння, інший спосіб звичних дій, або й відверті тупощі. 

Я не розумію, як можна

— не слідкувати за тим, що ти у кого позичаєш. В гуртожитку без цього не обійтися, зрештою, він на те і гуртожиток, щоб молоток (наприклад) був один на поверх і всі знали, в кого саме. Але коли я не можу знайти у себе якусь річ, прошу у того, кому її позичала, повернути цю річ, а людина категорично так заявляє: "Я тобі віддавав," — і перестає звертати на тебе увагу — це ображає. Тим паче, що той гіпотетичний молоток виглядає у нього з рюкзака.

Чому мене навчив гуртожиток - малееенький перелік від Ати

— Розмішувати чай, не калатаючи ложечкою по чашці. Я ж бо встаю переважно раніше за дівчат, то що їх не тривожити, довелося вчитись.

— Казати "Привіт!" замість "прівєт" і тут же забувати, з ким я вже віталась і чи то було часом не позавчора.

— Варити суп за 25 хвилин. Вдома ніколи не було ні можливості, ні потреби чи стимулу вимахуватись аж настільки.

— Не соромитись перевдягатись при людях. Без цього не обійтись, бо не виганяти ж усіх щоразу? Думаю собі тепер, чи то не довершити свої навики, подавшись на нудистський пляж?..

— Перемальовувати щось на світло. Вдома то як робилось? — до вікна. Тут же покращена система виглядала так: до стільця біля столу прикріпити лампу, яка світитиме вгору; сісти на стіл, покласти собі на коліна скло (скляну поличку з холодильника); на скло покласти те, що треба перемальовувати, і успішно то робити: на колах робота, між ногами — світло від лампи, видно прекрасно! Мінус лише один: через деякий час стає гаряче :)

— Не втомлюватись від сидіння перед екраном — очі тепер не болять майже ніколи. Не скажу, що це аж надто позитивно: ноги тепер не болять (від ходіння) майже ніколи :(

— Спати з увімкненим світлом. Щоправда, носом в стіну і з натягнутою аж до нього ковдрою, але засинаю :)

— І т. ін. Якось усе і не усвідомлюється одразу.

Милий мій гуртожиток, як же ти мене забембав! Думала посумувати за тобою влітку, але я повернусь. Тому ліпше не треба.