Втеча від вибору — теж вибір

Доріг дуже часто більше двох.
Фото: Aleksandrs Timofejevs, CC Zero

Я справді так вважаю, і вважаю давно. Остаточно впевнилась в цьому після фільму Mr. Nobody, і тепер, якщо треба собі то нагадати, то згадую його і все.

Досі згадую злим тихим словом людину, яка вперше мене спитала, кого я дужче люблю: маму чи тата. До цього моменту мені малій не спадало на думку, що можна когось із них любити сильніше, що комусь може спасти на думку такий вибір і взагалі. Пам'ятала б, хто це був, провела б зараз виховну роботу.

Коли вам пропонують на вибір купити два пива, темне або світле, що ви будете робити? Правильна відповідь — відсилати пропонувальника у довгу путь, бо у вас а) відраза до пива, б) витрати на покупки розплановані, і цього пункту там нема, в) ви взагалі любите вино, г) не бажаєте розкривати цю інформацію, i.e. не їхнє діло, ґ) ваш варіант. 

Сумніватися в постановці питання — правильно. Тому мене дивує, коли після чиєїсь заяви читачі новин одразу діляться на прихильників і противників автора заяви, причому стовідсоткових і однозначних. По-перше, у будь-якої людини є не одна заява, а більше, які можуть мати зв'язок і взаємопояснюваність. По-друге, у будь-якої заяви є контекст. По-третє, будь-який текст можна розібрати на тези — і що заважатиме мені погоджуватися з одною тезою і не погоджуватися з іншою? 

Але ж ні, з того, що мені випадало спостерігати у Facebook (і я знаю, що це нерепрезентативна вибірка, але не маю іншої), коментарі зі зважуванням прочитаного, розбором теж на згоден-не-згоден і уникненням вибору із очікуваних варіантів (хто взагалі сказав, що от прочитане треба схвалити або спаплюжити?) лишаються у сутіні.

Гаразд, все одно до цього надихнув конкретний випадок, то треба показати який. Жінка кинула в продавця жменею копійок, коли не дочекалася обслуговування українською мовою. Я цілком підтримую її в тій частині, що «задовбали», в тій частині, що часом реально важко звернути на себе увагу робота, який працює в режимі добрий-день-карточку-маєте-пакет-потрібен і не осягає спілкування з клієнтом поза тим. Я не згодна в частині кидання чого-небудь в кого-небудь, бо це не битва на подушках. Книжки, написані нею, так і взагалі тут не мають стосунку. (Хіба якщо ви настільки вправний психоаналітик, що змогли виявити зв'язок між текстом і цим випадком. Але ви ж ним не є, правда? Не зазнавайтесь).

Я не розумію ні тих, хто пише хвалебні оди «вона така пухнаста!», ні тих, хто пише розгромні тексти «та вона монстр!». Є випадок — обговорюйте випадок. Якщо він прецедентний — обговорюйте, чи нормально так робити. Якщо — і тільки якщо — ви достатньо знаєте, щоб судити про якісь іще деталі, то їх і обговорюйте.

Узагальнення — це зло. Це я винесла зі своєї географічної освіти. Я знаю, що без нього ніяк, але чим менше, тим краще. 

2016

Увесь час, поки хотілося написати щось про 2016 рік у моєму житті, я пам'ятала про цю картинку, найперше, підпис:

Гуся треба згадати в переліку з'яв цього року (якого я, однак, не робитиму) — безжальний, нецензурний, правдивий персонаж, який відправив мене у нокаут. Я вперто не вподобую дописів на цій сторінці, бо я дівчинка чемна, цензурна і трошки граммар-наці. Розпливтися в любові до Гуся означатиме для мене втрату віри в те, що в світі можна жити, не виплескуючи свої емоції от саме так. Дуже хочеться, але я вважаю, що не можна. Отак Довженко пояснює популярність Гуся саме тим, що він є віддушиною і глашатаєм таких, як я: кому дуже хочеться, але не можна.

Це хоч і не найважливіше, що сталося за рік, але так якось влучно натякає на решту. Якщо хочеться плакати на Гусевою правдивістю, значить, було чого. 

Коли я оглядаюся на свій бездарно проґавлений рік, то просто диву даюся. Бездарності, проґавленості, і невідворотності. Жодного пройденого онлайн-курсу, жодної польськомовної книжки (а вже який рік збираюсь), розхлябаний денний графік (себто його відсутність), відмовки і втечі від потрібних речей, трошки згіршений зір, двоє втрачених друзів (най собі живуть здорові, лиш би на очі не траплялися), дуже мало зроблених перекладів на тих ресурсах, де я обіцялася працювати: onesky, crowdin, transifex, rosetta. Так і не перебралася до Львова, так і не перестала прибріхувати у відповідь на запитання, де я живу (це взагалі пекучий сором, не знаю, чому це досі стається), так і не навчилася слідкувати за робочим часом, так і не впровадила свою задумку регулярного телефонування родичам і друзям, так і не доробила заплановані модулі і запити до бази даних у Вікімедіа, так і не сходила — за цілий рік — в бібліотеку, куди мені рукою подати.

З тринадцяти ознак марнування свого життя нарахувала 10 з половиною. Половина взялася, мабуть, через те, що в це не хочеться вірити.

Життя коротке, тому з понеділка з ним точно треба щось робити.

Цьогоріч я закликала: будь, як Тарас, будь, як Аліна, а тепер кажу — не будь, як Віра у 2016.

Автономність (самостійна робота), майстерність (покращення власних навичок), мета (слідування вищій місії) — три ключові фактори внутрішньої мотивації за Деном Пінком. Фото: Paul Downey, CC BY 2.0

Вікіпедія + ЗМІ = дружба, гг

Коли стається якийсь інфопривід, що включає Вікіпедію, я визбирую згадки в ЗМІ і щоразу це викликає хвилю роздумів і впізнавання ходів наших журналістів, контент-творців, контент-вставлячів, от.

Аспект: власні назви

Не завжди людям вдається писати власні назви так, як, скажімо, я б хотіла їх бачити. З поміченого:

• «Вікімедіа» перетворюється на «Вікімедія» не лише у галичан. 
• «Вікі любить пам'ятки» російською мовою може перетворитися на «Вики любит памятки», «…пам'ятники», «…монументи» суто залежно від настрою писаки. Ми текстів російською не пишемо, тому в нас не можна взяти одразу правильний варіант, але по-секрету скажу, що росіяни в себе такий конкурс теж проводять, то в них назва усталена.
• Вікіпедія у декого може бути в лапках, а в декого Wikipedia. Я так думаю, що це у тих, хто не часто нею користується і не звик. Бо якщо з чимось постійно мати справу, то на лапки не лишається ніякого бажання, не кажучи вже про перемикання розкладки, якщо офіційна назва твоєю мовою теж є.

З іменами проблеми бувають рідко, хіба що з ніками. Була новина «Українець зафільмував місячний кратер Тихо для Вікіпедії» про Конкурс наукових фотографій. Там в тексті є, що автор зображення — VikaLvov. Мені видавалося, що не треба бути нобелівським лауреатом, щоб подумати, що Віка принаймні українка. 

Аспект: подача

З тим, що фотоконкурси «Вікі любить пам'ятки» і «Вікі любить Землю» називають фотоконкурсами Вікіпедії, або взагалі не вживають слова конкурс, а просто кажуть «Вікіпедія вибрала/назвала найкращі фото року», я вже змирилась. Ну а шо, система ж складна: є громадська організація «Вікімедіа Україна», яка підтримує Вікіпедію та інші вікіпроекти в Україні, вона проводить має гроші, тому проводить фотоконкурси з певних тематик, щоб Вікіпедію було чим ілюструвати (бо ж від вас не дочекаєшся, якщо пряником не помахати); а сама Вікіпедія — це ж сайт, що він може провести, і конкурс проводиться навіть не там. Система складна, в заголовок таке не запхнеш — а тут «Вікіпедія вибрала…», і поїхали. Вовк з ним, спрощено, але без брехні. Зрештою, я навіть використала таке спрощення в назві цього допису, гг.

Аспект: головне зображення публікації

Інколи хочеться спитати: де вони їх беруть?.. Та я знаю, що це гуглиш слово «вікіпедія» і маєш, але інколи відверто не розумію, чому вибирають картинку саме ту, яку вибирають. Наприклад, англомовне слово Wikipedia (от просто слово) до публікації про україномовну Вікіпедію. Це не є неправильно, все одно вона багатоєдина в своїй багатомовності, але все ж. Або беруть картинку поганої якості, пікселізовану, хоча можна взяти кращу. Що особливо не розумію, це коли в прес-реліз навмисне подаєш картинку нормальної якості, а беруть все одно щось дивне.

Клацання по кожній картинці нижче виведе на 800-піксельну версію; якщо треба, то є й більші.

Автор: Wikimedia Foundation,

CC BY-SA 3.0

Автор: Wikimedia Israel,

CC BY-SA 2.0

Аспект: фото

Мені ніколи не праглося вивчати аудиторію, але якось воно виходить, що A/B тест щоразу робить сам себе. Десяток найкращих фотографій конкурсу ми a) викладаємо на офіційному блозі конкурсу, b) розсилаємо прес-релізом (хочете — внесу вас в базу, нема питань; ми наче не дуже нудні релізи пишемо). Навчені гірким досвідом на початках, на зображення, що йдуть у прес-реліз, ставимо вотермарки, намертво вбиваючи ім'я автора і назву ліцензії, бажано знайшовши золоту середину між непомітністю і незручністю обрізати. На сайтах же звично ідуть просто фото, а всі імена-регалії-описи — у підписах.

Тому добре видно по публікаціях на новинних сайтах, хто

1. читає наші блоги (або соцмережі, чи де там ще можна виловити лінк) — ці беруть просто фото, 
2. читає наші прес-релізи — ці беруть фото з вотермарками, 
3. тирять новину в інших сайтів — якщо хтось із другої когорти умудряється ставити на наші фото ще й свій вотермарк (ну не бевзі, на чужі-то знімки), а чуваки з когорти третьої ставлять такі файли у свої публікації — це …як же це назвати …мило/епічно/дивно/стрьомно/ай-виберіть-свою-емоцію-самі.

За тим, як роблять підписи до фото, їх теж можна погрупувати:

1. найрозумніші, НМД, беруть повні підписи з нашого блогу, і не видумують: у нас це назва об'єкта, розташування, автор фото, назва ліцензії.
2. більшість подає назву об'єкта і автора фото. На таких мені доводиться сваритись, бо назву ліцензії вказувати теж треба. Кінець-кінцем, написати автора і ліцензію — це невеличкі вимоги, як на повністю як-завгодне використання фото, нє?
3. дехто пише назву, автора і ліцензію; може бути, що це ті, на кого я сварилася минулого разу.
4. ті, хто не дає опису взагалі, характеризуються мною як лінтюхи або пустоголови, яким навіть не спадає на думку, що якщо зірки загораються, автора вказують в оригінальному повідомленні, то це нащось треба.
5. час від часу трапляється одиничний персик, який пише «автор матеріалу: такий-то» (взявши текст з прес-релізу, гг) і дописує «фото: той-же». Ну це вже зовсім.

Аспект: назва новини

Якщо інфопривід гарячий, а назву все одно треба зберегти читабельно короткою, то я прямо бачу, як крутяться коліщатка у головах людей, які намагаються зібрати пазл із семи слів так, щоб було не як у попередників. Коли слів три (наприклад, «Вікіпедії — 15 років»), то люди махають рукою, і не особливо вигадують. Коли слів з десяток (особливо, коли мова про фотографії — там можна епітети підбирати досхочу), то там і придумати не складно. Мої улюблені випадки були, коли в нас траплялися конкурси статей — як-от торішній конкурс статей «Пам'ятки України: Крим».

1. Міністерство культури ініціює конкурс статтей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Міністерство культури України.
2. Кириленко пропонує писати у Вікіпедію про український Крим. Укрінформ.
3. Кириленко закликав українців писати статті про Крим у Вікіпедії. LB.ua.
4. Міністр культури закликав українців писати статті про український Крим у Вікіпедії. zaxid.net.
5. Мінкультури ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. УНН. 
6. Мінкультури ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. galinfo.com.ua.
7. Мінкультури ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Time-UA.com.
8. Минкультуры Украины инициирует конкурс статей в Википедии, посвящённый памятникам Крыма. NEWSru.ua.
9. В Украине проведут конкурс статей в Википедии о Крыме. Новости мира.
10. В Украине проведут конкурс статей о Крыме для «Википедии». «Объектив», Харьков. 
11. Министерство культуры инициирует конкурс статей в Википедии, посвященный памятникам Крыма. Електронні Вісті.
12. Минкультуры В.Кириленко инициирует конкурс статей в Википедии. infoline.ua.
13. Мінкультури України ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Львівська газета. 
14. Мінкультури України ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Новини Львова. 
15. Мінкульт ініціювало конкурс статтей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Фігаро (Львів).
16. Кириленко ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. prostir.museum. 
17. Україна розпочинає відвоювання Криму з Вікіпедії. expres.ua. 
18. Объявлен конкурс статей в Википедии о достопримечательностях украинского Крыма. pk.kiev.ua. 
19. Міністр пропонує писати у Вікіпедію про український Крим. novyni.com.ua.
20. Міністерство культури ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. cultua.media.
21. Пам’ятки українського Криму: новий конкурс статей у Вікіпедії. pedpresa.ua.
22. Оголошено конкурс статей про український Крим у Вікіпедії. Друг читача. 
23. В правительстве призвали украинцев работать в проекте Wikipedia-Крым. InfoKava.com. 
24. Минкульт Украины инициирует конкурс статей в Wikipedia о Крыме. QHA.
25. Минкульт призвал украинцев писать статьи в Wikipedia про Крым. Svodka.net.
26. Украина хочет вернуть Крым хотя бы в Википедии. Новости Донецкой Народной Республики. (архів оригіналу)
27. Украина хочет вернуть Крым хотя бы в Википедии. ИА ФАН.
28. Минкульт инициирует конкурс статей в Википедии, посвященный достопримечательностям Крым. Citynews.net.ua - Новости Луганска и Луганской области. 
29. Минкульт призывает писать статьи в Википедию об украинском Крыме. ЛІГАБізнесІнформ.
30. МИНКУЛЬТУРЫ БУДЕТ ПИСАТЬ НА ВИКИПЕДИИ ОБ УКРАИНСКОМ КРЫМЕ. Украинский Бизнес Ресурс.
31. Мінкульт України влаштовує конкурс статей про пам'ятки Криму у Вікіпедії. krymr.com. 
32. Мінкульт ініціює новий конкурс у Вікіпедії. i-pro.kiev.ua. 
33. Українців закликають писати у Вікіпедію статті про український Крим. VIDIA. 

Зрозумійте мене правильно: я тут не сміюся, не стібусь, не зневажаю людей (як можна, вони ж наш глас розносять інтернетами). Але я ж не вчилася, і все, що я трошки знаю про роботу ЗМІ, це те, що мимохідь лишилося в пам'яті. І це страшенно цікаво: ось я бачу два однакові заголовки регіональних сайтів, це один спер в іншого все цілком; або ж регіональний спер у національного; ось я бачу, хтось перекрутив все з ніг на голову, видно поспішали; одні наголошують на українськість Криму, інші на пам'ятках — це все видає якісь закономірності думання :)

Аспект: джерело

Тут може бути таке:

1. джерело є
2. джерела нема

Що трапляється частіше, навіть не знаю. Серед тих, хто вказує джерело, мою любов, звісно, заслужити ті, що ставлять посилання на конкретну публікацію (а не просто на сайт — і шукай тоді).

А от прослідковувати ланцюжки, хто в кого прочитав новину, може приносити неймовірне задоволення. Зазвичай це 2-3 ланки, коли більше п'яти, це вже смачно.

У глухий кут мене ставлять випадки, коли один регіональний сайт посилається на інший регіональний сайт, але не на національний, звідки воно все примандрувало, або на сайт організаторів. Зі свіжого — Високий вал пише про те, що фото чернігівської церкви у потрапило у топ-10 «Вікі любить пам'ятки», і посилається на Depo.Закарпаття, де публікація взагалі-то має в заголовку факт, що в тому ж десятку найкращих фото є дві церкви із Закарпатської області. Ну але так, depo в тому дописі дає всі десять фото, можна було звідти й дізнатися. Якоюсь мірою, це навіть дуже чесно: де прочитав, на те й послався.

Аспект висновковий

У Вікіпедії є сторіночка, де збирають посилання на публікації про неї — ВП:ППВ. Можете дописувати за бажання, за всім не встежиш, хоча ми стараємось. Я туди додаю навіть найменші публікаційки на дивних сайтах-недоробках, аби Вікіпедія була темою тексту, а не просто відсилкою. Часом дивишся і розумієш, що про російську Вікіпедію писали більше, ніж про українську, жаль. З іншого боку, згадують не так і рідко, з днем народження вітають. Живемо :)

Якщо раптом вам треба коментар щодо будь-чого аспекту з цього допису, інсайдерська інформація про вікіпроекти, консультація щодо схем життя вікімедійного руху, або я просто вам така подобаюсь — то ви ж пишіть. Знаєте, краще-таки переперепитати, ніж недоперепитати. 

Мандрівка сайтами районних рад 2

Колись (а точніше чотири з половиною роки тому), коли я невинно писала у Вікіпедію статті про символіку районів Рівненської області, я обмандрувала всі сайти районних рад і обдивувалася їхнім адресам і вигляду.

Час пройшов, давайте глянемо на них ще раз.

Ось список чинних сайтів 16-ти районних рад Рівненської області:

• Березнівська: berezne-rada.rv.ua — є
• Володимирецька: volodrr.rv.ua — є (було перенаправлення кудись іще, з тих пір виправилась, але з форматуванням сторінок не дуже)
• Гощанська: grr.gov.ua — є
• Демидівська: demrada.rv.ua — уже є (до речі, ще з 2012)
• Дубенська: dubno-rada.rv.ua — вмер, тепер dubnorada.rv.ua (мені трохи шкода його вигляд — але зате є викладені протоколи засідань із завидною регулярністю)
• Дубровицька: rayrada.dubr.rv.ua — вмер, тепер dubrrada.gov.ua 
• Зарічненська: zarrada.org — є (копірайт Коваль Олександр, нічого собі; зазвичай ставлять авторські права самої районної ради)
• Здолбунівська: zdolbrada.rv.ua — є
• Костопільська: kostvlada.org — є (прямо зараз перекидає на піддомен testing.kostvlada.org: «сайт знаходиться на стадії наповнення інформації»)
• Корецька: korec.org.ua — вмер, тепер koretsrada.in.ua (але сайт облради про це ще не знає)
• Млинівська: rada.mlyniv.org — вмер, тепер rada.mln.rv.ua (причому — вав, з горизонтальним стилем! майже)
• Острозька: ostrada.rv.ua — є (має супер-функцію збільшення шрифту на сайті, жаль, що сама кнопка цієї ф-ції така дрібна, що можна не помітити. і в мене не працює)
• Рівненська: rivnerayrada.rv.ua — є, (ага, то це звідси сперли оформлення для демидівської)
• Радивилівська: radrajrada.at.ua — є, там же (сьогодні «П`ятниця», «Вітаю Вас Гость». ага)
• Рокитненська: rokitnerada.at.ua — вмер, тепер rokitne-rada.rv.ua 
• Сарненська: rrada.sarny.rv.ua продається, тепер sarnyrrada.gov.ua

Із них:
- 9 на домені rv.ua
- 2 — org
- 3 — gov.ua, не розумію: GOVernment і самоврядування — трошки різні речі
- 1 — in.ua
- 1 — at.ua, на безкоштовній ucozівській платформі

Порівняно з попереднім оглядом:
- 5 сайтів змінили адресу без перенаправлення (тобто комусь — мені — треба пройтися своїми статтями і замінити биті посилання, якщо вони ще там)
- 1 з'явився
- зник rayrada.dubr.rv.ua, який видавався мені тоді найлогічнішою адресою
- наповнення загалом покращилось, що радує, але все ж, якщо на сайті поламаний календар і нема зворотного зв'язку з адміном, це трохи сумно.

Звіряла зі Списком голів районних та міських рад Рівненської області VI скликання (2010-2015рр) на сайті облради — у ньому немає трьох чи чотирьох, що з шістнадцяти якось забагато. До речі, так і не розумію, чому адреса сторінки http://oblrada.rv.ua/rivne/berezne/, якщо там не про Березне. Але шляхи людські незбагненні.

#яПишуВікіпедію

Здається, варто зберегти це тут.