Не використовуйте Вікіпедію для читання «гарячих новин»

Вікіпедія настільки правдива,
наскільки правдиві використані для статей джерела.

Я вирішив почати з висновку, якщо раптом у вас не вистачить терпіння дочитати до кінця. Але думаю, краще прочитати статтю повністю: у світі «альтернативних новин» вміння розуміти, кому і коли вірити, дуже навіть необхідне.

Покажу вам, як нещодавні протести у Румунії були відображені у статті Вікіпедії. Приклади будуть з англійської Вікіпедії, так щоб мова вас не зупиняла, але те саме стосується і Вікіпедії румунської і, цілком вірогідно, будь-якої іншої мовної версії сайту. Потім спробуємо дізнатися більше про те, як інші гарячі новини описуватися в минулому і я дам кілька підказок, як використовувати ці статті (не зважаючи на заголовок).

Отож, що стається у Вікіпедії, коли щось значиме з'являється у новинах? Спочатку створюється стаття. Потім, якщо новина справді велика, як-то протести, її додають на головну сторінку. Потім настає час звичайної вікі-роботи: зацікавлені вікіпедисти (а також табуни анонімних користувачів, з різними інтересами, висловленими чи ні) починають покращувати, розширювати і змінювати новину і статтю, намагаючись діяти згідно з основними правилами Вікіпедії, якими є нейтральна точка зору та перевірність. Це в теорії. На практиці, «біла, освічена, чоловічої статі» більшість вікіпедистів дуже вірогідно з початкової версії статті дуже круто скосить в сторону власної точки зору. Наприклад, ця версія від 2 лютого не містить згадки про інші позиції, висловлені на публічній зустрічі 30 січня, напередодні прийняття законів. Також щоденні редагування, якими додавалася кількість протестувальників, постійно обирали найбільше число (інколи ігноруючи попередньо додані джерела, що вказували менші числа), а деякі редактори навіть публікували непідтверджені чутки. В румунській Вікіпедії одна особа прямо відмовилася додавати будь-яку реакцію від уряду.

Може це тому, що Румунія — країна маленька, і деінде ситуація з гарячими новинами краща? Давайте поглянемо на Рейс 370 Малайських авіаліній (знаєте, той що зник у 2014-му і так і не був знайдений). Статтю редагували понад 500 разів у перші 8 годин після того, як про нещасний випадок стало відомо — набагато більше, ніж статтю про Румунію. Все ж, одна з ранніх версій статті містила 2 різні згадки часу відправлення, а також деякі непідтверджені домисли про зниження літака до 200 м, тоді як інша версія пізніше того ж дня згадувала, що на борту літака був громадянин Австрії — розслідування показало, що паспорт було вкрадено задовго до польоту. Багато сумнівних фактів було додано у наступні кілька днів, поки ЗМІ висували власні гіпотези того, що ж сталося з літаком.

Image by Mikael Häggström,
CC BY SA-3.0

Чи означає це, що треба вірити тим, хто заявляє про ненадійність Вікіпедії? Що роблять досвідчені вікіпедисти, щоб попередити ці проблеми, Що ж, вони насправді роблять багато чого, але оскільки Вікіпедію може редагувати кожен, вони можуть тільки виправляти, а не попереджувати. Треба пам'ятати, що кількість досвідчених користувачів, зацікавлених певною темою, обмежена і їхній внесок дуже легко перебити сотнями редагувань за короткий період часу — навіть, або особливо, в англомовній версії. З плином часу зацікавленість випадкових редакторів пропадає, а ті, хто лишаються зацікавленими темою, продовжують редагувати статтю, доводячи її до пристойного рівня. Поточна стаття про MH370 удесятеро більша за розміром, порівняно з ранніми версіями, і має обширні розділи про пошуки та можливі причини катастрофи. Можливо, там все ще знайдеться кілька неправдивих речей, але їх можна легко помітити при порівнянні цитованих у тексті статті джерел, а ще — вони лиш незначно впливають на розуміння подій читачем. Підозрюю, що це саме станеться зі статтею про протести у Бухаресті через місяць або щось таке (за умови, що напруженість ситуації у подальшому знизиться).

Загалом Вікіпедія досить надійна. Порівняно зі старими енциклопедіями, написання яких займало десятиріччя, статті Вікіпедії набагато швидше набувають пристойного вигляду. Але ми ще не дійшли до того, щоб усе писалося правильно від самого початку. Що ви можете зробити як читач — це не сприймати Вікіпедію як належне, особливо у статтях, що стосуються гарячих новин. Ви завжди маєте перевіряти джерела, згадані у статті, потім порівнювати їх з іншими джерелами. За можливості, спробуйте знайти достовірні джерела, що підтверджують, інформацію, яка вас цікавить, але не намагайтеся копіювати текст звідти у Вікіпедію. Також, навіть якщо у вас дуже розгорілися емоції щодо предмета статті, будь ласка, не вандальте статей. Від цього усім тільки стає важче користуватися Вікіпедією.

Оригінал: Strainu, Don’t use Wikipedia for learning about “breaking news”, 2017-02-07, Creative Commons Attribution License România v3

10 причин, чому маршрутки у Рівному приємніші, ніж в інших містах

(у т.ч. 7 причин, чому краще платити на виході, а не на вході).

По-перше, я, як пасажирка, можу зайти в салон, сісти й акуратно приготувати плату за проїзд, може навіть без здачі. А не оце: ледве добігла, язик на плечі, — і бігом згадуй, в яку ж кишеню клались гроші перед виходом з хати.

По-друге, моя здача віддається мені в руки. І не буде такого, як-то якось спостерігла у Києві: хлопчина питає, де його здача з лесі українки, а водій ні сном ні духом, бо віддана ним здача не дійшла до адресата, а вийшла на попередній зупинці. 

По-третє, моя здача не мандрує руками півтора десятка пасажирів. Гроші й так бруд збирають, нащо їм в цьому допомагати.

По-четверте, моя здача нікому не псує нерви. Люди, що сидять, можуть задрімати, люди, що стоять, можуть не мати вільних рук, взимку в повній екіпіровці не так легко розвернутись і т.д. Одну жіночку в київській маршрутці хтось так по-панібратськи ляпнув по плечу, що вона переполохалася і решту дороги трусилася, як заєць під кущем.

По-п'яте, водій є водієм, і тільки після зупинки маршрутки він розвертається і перетворюється на касира. А тоді навпаки. А не вдає з себе Шиву, Геріона й Аргоса одночасно, одною рукою на кермі, іншою бере гроші, ще іншою відраховує гроші, одним оком дивиться на дорогу, іншим на гроші, ще іншим на те, чи всі пасажири передають за проїзд. В Рівному не так і розженешся, а в Києві деякі маршрути ідуть більшою частиною по проспектах, де є простір. Може кияни — люди безстрашні, але мені на таке дивитись неспокійно.

По-шосте, водій не шантажує пасажирів, як оце мені випало спостерігати у Львові: «Ще не всі заплатили, поки не передасте — не поїду». (Виявилося, що зайшов пільговик, а водій не помітив, людині довелося пробиратися до нього і знову показувати посвідчення).

По-сьоме, гарно реалізували ідею талонів для пільговиків. От може перевізник везти четверо пільговиків — кожному при вході дає таку, сказати б, табличечку. Вона переважно чималенька і кольорова, щоб було видно і не хотілося випадково забрати з собою. Виходиш — віддаєш. Наступний пасажир заходить і бачить, чи є у водія вільні табличечки ( =пільгові місця). Без шуму і гаму.

По-восьме, немає в Рівному традиції кричати, коли тобі треба вийти. З незвички від раптового «на астановкє!» у мене підскакувало серце до горла. У Рівному цього нема — просто тому, що водії стають на усіх зупинках. Якщо нема на зупинці людей, можуть трохи завернути на неї, пригальмувати і запитати, чи виходять. У Києві не пригальмовують.

По-дев'яте, що випливає з восьмого, підсліпуватому пасажиру на зупинці не треба вдивлятися в номер маршрутки на горизонті і махати рукою ще на початку гальмівного шляху в страху, що якщо почнеш махати, коли транспорт вже буде близько, то він може не стати.

По-десяте, і схильна вважати, що це через усе перераховане вище, рівненські водії спокійніші і привітніші. Їм не треба весь час оглядатись, слухати крики, самим гримати на пасажирів. Якщо це читає хтось із рівнян, і не згоден, що вони справді привітні — це ви давно були де-небудь в києвах.

Одне заперечення, яке я можу уявити — теоретично, на висадку й квиткування пасажирів на зупинці може піти більше часу. Але знов-таки — щось я не бачила, щоб це було настільки, щоб хтось на це зважав. Ба більше, водії можуть витратити трохи зайвого часу на те, щоб дочекатися нових додаткових пасажирів, але це зовсім інше.

Друге — що так можуть бути зайці: все одно уже привезли, куди треба, можна й не платити. Ви знаєте, не чула про таку проблему. Коли є потреба вийти на задні двері — виходять і несуть водієві гроші на передні. А якщо ти маршрутку ледве вгледів, ледве впіймав, на тебе гарикнули, що довго шукаєш гроші — то хіба їх хочеться платити?

(це ж саме у Facebook  і на 4vlada.com)

Втеча від вибору — теж вибір

Доріг дуже часто більше двох.
Фото: Aleksandrs Timofejevs, CC Zero

Я справді так вважаю, і вважаю давно. Остаточно впевнилась в цьому після фільму Mr. Nobody, і тепер, якщо треба собі то нагадати, то згадую його і все.

Досі згадую злим тихим словом людину, яка вперше мене спитала, кого я дужче люблю: маму чи тата. До цього моменту мені малій не спадало на думку, що можна когось із них любити сильніше, що комусь може спасти на думку такий вибір і взагалі. Пам'ятала б, хто це був, провела б зараз виховну роботу.

Коли вам пропонують на вибір купити два пива, темне або світле, що ви будете робити? Правильна відповідь — відсилати пропонувальника у довгу путь, бо у вас а) відраза до пива, б) витрати на покупки розплановані, і цього пункту там нема, в) ви взагалі любите вино, г) не бажаєте розкривати цю інформацію, i.e. не їхнє діло, ґ) ваш варіант. 

Сумніватися в постановці питання — правильно. Тому мене дивує, коли після чиєїсь заяви читачі новин одразу діляться на прихильників і противників автора заяви, причому стовідсоткових і однозначних. По-перше, у будь-якої людини є не одна заява, а більше, які можуть мати зв'язок і взаємопояснюваність. По-друге, у будь-якої заяви є контекст. По-третє, будь-який текст можна розібрати на тези — і що заважатиме мені погоджуватися з одною тезою і не погоджуватися з іншою? 

Але ж ні, з того, що мені випадало спостерігати у Facebook (і я знаю, що це нерепрезентативна вибірка, але не маю іншої), коментарі зі зважуванням прочитаного, розбором теж на згоден-не-згоден і уникненням вибору із очікуваних варіантів (хто взагалі сказав, що от прочитане треба схвалити або спаплюжити?) лишаються у сутіні.

Гаразд, все одно до цього надихнув конкретний випадок, то треба показати який. Жінка кинула в продавця жменею копійок, коли не дочекалася обслуговування українською мовою. Я цілком підтримую її в тій частині, що «задовбали», в тій частині, що часом реально важко звернути на себе увагу робота, який працює в режимі добрий-день-карточку-маєте-пакет-потрібен і не осягає спілкування з клієнтом поза тим. Я не згодна в частині кидання чого-небудь в кого-небудь, бо це не битва на подушках. Книжки, написані нею, так і взагалі тут не мають стосунку. (Хіба якщо ви настільки вправний психоаналітик, що змогли виявити зв'язок між текстом і цим випадком. Але ви ж ним не є, правда? Не зазнавайтесь).

Я не розумію ні тих, хто пише хвалебні оди «вона така пухнаста!», ні тих, хто пише розгромні тексти «та вона монстр!». Є випадок — обговорюйте випадок. Якщо він прецедентний — обговорюйте, чи нормально так робити. Якщо — і тільки якщо — ви достатньо знаєте, щоб судити про якісь іще деталі, то їх і обговорюйте.

Узагальнення — це зло. Це я винесла зі своєї географічної освіти. Я знаю, що без нього ніяк, але чим менше, тим краще. 

2016

Увесь час, поки хотілося написати щось про 2016 рік у моєму житті, я пам'ятала про цю картинку, найперше, підпис:

Гуся треба згадати в переліку з'яв цього року (якого я, однак, не робитиму) — безжальний, нецензурний, правдивий персонаж, який відправив мене у нокаут. Я вперто не вподобую дописів на цій сторінці, бо я дівчинка чемна, цензурна і трошки граммар-наці. Розпливтися в любові до Гуся означатиме для мене втрату віри в те, що в світі можна жити, не виплескуючи свої емоції от саме так. Дуже хочеться, але я вважаю, що не можна. Отак Довженко пояснює популярність Гуся саме тим, що він є віддушиною і глашатаєм таких, як я: кому дуже хочеться, але не можна.

Це хоч і не найважливіше, що сталося за рік, але так якось влучно натякає на решту. Якщо хочеться плакати на Гусевою правдивістю, значить, було чого. 

Коли я оглядаюся на свій бездарно проґавлений рік, то просто диву даюся. Бездарності, проґавленості, і невідворотності. Жодного пройденого онлайн-курсу, жодної польськомовної книжки (а вже який рік збираюсь), розхлябаний денний графік (себто його відсутність), відмовки і втечі від потрібних речей, трошки згіршений зір, двоє втрачених друзів (най собі живуть здорові, лиш би на очі не траплялися), дуже мало зроблених перекладів на тих ресурсах, де я обіцялася працювати: onesky, crowdin, transifex, rosetta. Так і не перебралася до Львова, так і не перестала прибріхувати у відповідь на запитання, де я живу (це взагалі пекучий сором, не знаю, чому це досі стається), так і не навчилася слідкувати за робочим часом, так і не впровадила свою задумку регулярного телефонування родичам і друзям, так і не доробила заплановані модулі і запити до бази даних у Вікімедіа, так і не сходила — за цілий рік — в бібліотеку, куди мені рукою подати.

З тринадцяти ознак марнування свого життя нарахувала 10 з половиною. Половина взялася, мабуть, через те, що в це не хочеться вірити.

Життя коротке, тому з понеділка з ним точно треба щось робити.

Цьогоріч я закликала: будь, як Тарас, будь, як Аліна, а тепер кажу — не будь, як Віра у 2016.

Автономність (самостійна робота), майстерність (покращення власних навичок), мета (слідування вищій місії) — три ключові фактори внутрішньої мотивації за Деном Пінком. Фото: Paul Downey, CC BY 2.0

Вікіпедія + ЗМІ = дружба, гг

Коли стається якийсь інфопривід, що включає Вікіпедію, я визбирую згадки в ЗМІ і щоразу це викликає хвилю роздумів і впізнавання ходів наших журналістів, контент-творців, контент-вставлячів, от.

Аспект: власні назви

Не завжди людям вдається писати власні назви так, як, скажімо, я б хотіла їх бачити. З поміченого:

• «Вікімедіа» перетворюється на «Вікімедія» не лише у галичан. 
• «Вікі любить пам'ятки» російською мовою може перетворитися на «Вики любит памятки», «…пам'ятники», «…монументи» суто залежно від настрою писаки. Ми текстів російською не пишемо, тому в нас не можна взяти одразу правильний варіант, але по-секрету скажу, що росіяни в себе такий конкурс теж проводять, то в них назва усталена.
• Вікіпедія у декого може бути в лапках, а в декого Wikipedia. Я так думаю, що це у тих, хто не часто нею користується і не звик. Бо якщо з чимось постійно мати справу, то на лапки не лишається ніякого бажання, не кажучи вже про перемикання розкладки, якщо офіційна назва твоєю мовою теж є.

З іменами проблеми бувають рідко, хіба що з ніками. Була новина «Українець зафільмував місячний кратер Тихо для Вікіпедії» про Конкурс наукових фотографій. Там в тексті є, що автор зображення — VikaLvov. Мені видавалося, що не треба бути нобелівським лауреатом, щоб подумати, що Віка принаймні українка. 

Аспект: подача

З тим, що фотоконкурси «Вікі любить пам'ятки» і «Вікі любить Землю» називають фотоконкурсами Вікіпедії, або взагалі не вживають слова конкурс, а просто кажуть «Вікіпедія вибрала/назвала найкращі фото року», я вже змирилась. Ну а шо, система ж складна: є громадська організація «Вікімедіа Україна», яка підтримує Вікіпедію та інші вікіпроекти в Україні, вона проводить має гроші, тому проводить фотоконкурси з певних тематик, щоб Вікіпедію було чим ілюструвати (бо ж від вас не дочекаєшся, якщо пряником не помахати); а сама Вікіпедія — це ж сайт, що він може провести, і конкурс проводиться навіть не там. Система складна, в заголовок таке не запхнеш — а тут «Вікіпедія вибрала…», і поїхали. Вовк з ним, спрощено, але без брехні. Зрештою, я навіть використала таке спрощення в назві цього допису, гг.

Аспект: головне зображення публікації

Інколи хочеться спитати: де вони їх беруть?.. Та я знаю, що це гуглиш слово «вікіпедія» і маєш, але інколи відверто не розумію, чому вибирають картинку саме ту, яку вибирають. Наприклад, англомовне слово Wikipedia (от просто слово) до публікації про україномовну Вікіпедію. Це не є неправильно, все одно вона багатоєдина в своїй багатомовності, але все ж. Або беруть картинку поганої якості, пікселізовану, хоча можна взяти кращу. Що особливо не розумію, це коли в прес-реліз навмисне подаєш картинку нормальної якості, а беруть все одно щось дивне.

Клацання по кожній картинці нижче виведе на 800-піксельну версію; якщо треба, то є й більші.

Автор: Wikimedia Foundation,

CC BY-SA 3.0

Автор: Wikimedia Israel,

CC BY-SA 2.0

Аспект: фото

Мені ніколи не праглося вивчати аудиторію, але якось воно виходить, що A/B тест щоразу робить сам себе. Десяток найкращих фотографій конкурсу ми a) викладаємо на офіційному блозі конкурсу, b) розсилаємо прес-релізом (хочете — внесу вас в базу, нема питань; ми наче не дуже нудні релізи пишемо). Навчені гірким досвідом на початках, на зображення, що йдуть у прес-реліз, ставимо вотермарки, намертво вбиваючи ім'я автора і назву ліцензії, бажано знайшовши золоту середину між непомітністю і незручністю обрізати. На сайтах же звично ідуть просто фото, а всі імена-регалії-описи — у підписах.

Тому добре видно по публікаціях на новинних сайтах, хто

1. читає наші блоги (або соцмережі, чи де там ще можна виловити лінк) — ці беруть просто фото, 
2. читає наші прес-релізи — ці беруть фото з вотермарками, 
3. тирять новину в інших сайтів — якщо хтось із другої когорти умудряється ставити на наші фото ще й свій вотермарк (ну не бевзі, на чужі-то знімки), а чуваки з когорти третьої ставлять такі файли у свої публікації — це …як же це назвати …мило/епічно/дивно/стрьомно/ай-виберіть-свою-емоцію-самі.

За тим, як роблять підписи до фото, їх теж можна погрупувати:

1. найрозумніші, НМД, беруть повні підписи з нашого блогу, і не видумують: у нас це назва об'єкта, розташування, автор фото, назва ліцензії.
2. більшість подає назву об'єкта і автора фото. На таких мені доводиться сваритись, бо назву ліцензії вказувати теж треба. Кінець-кінцем, написати автора і ліцензію — це невеличкі вимоги, як на повністю як-завгодне використання фото, нє?
3. дехто пише назву, автора і ліцензію; може бути, що це ті, на кого я сварилася минулого разу.
4. ті, хто не дає опису взагалі, характеризуються мною як лінтюхи або пустоголови, яким навіть не спадає на думку, що якщо зірки загораються, автора вказують в оригінальному повідомленні, то це нащось треба.
5. час від часу трапляється одиничний персик, який пише «автор матеріалу: такий-то» (взявши текст з прес-релізу, гг) і дописує «фото: той-же». Ну це вже зовсім.

Аспект: назва новини

Якщо інфопривід гарячий, а назву все одно треба зберегти читабельно короткою, то я прямо бачу, як крутяться коліщатка у головах людей, які намагаються зібрати пазл із семи слів так, щоб було не як у попередників. Коли слів три (наприклад, «Вікіпедії — 15 років»), то люди махають рукою, і не особливо вигадують. Коли слів з десяток (особливо, коли мова про фотографії — там можна епітети підбирати досхочу), то там і придумати не складно. Мої улюблені випадки були, коли в нас траплялися конкурси статей — як-от торішній конкурс статей «Пам'ятки України: Крим».

1. Міністерство культури ініціює конкурс статтей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Міністерство культури України.
2. Кириленко пропонує писати у Вікіпедію про український Крим. Укрінформ.
3. Кириленко закликав українців писати статті про Крим у Вікіпедії. LB.ua.
4. Міністр культури закликав українців писати статті про український Крим у Вікіпедії. zaxid.net.
5. Мінкультури ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. УНН. 
6. Мінкультури ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. galinfo.com.ua.
7. Мінкультури ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Time-UA.com.
8. Минкультуры Украины инициирует конкурс статей в Википедии, посвящённый памятникам Крыма. NEWSru.ua.
9. В Украине проведут конкурс статей в Википедии о Крыме. Новости мира.
10. В Украине проведут конкурс статей о Крыме для «Википедии». «Объектив», Харьков. 
11. Министерство культуры инициирует конкурс статей в Википедии, посвященный памятникам Крыма. Електронні Вісті.
12. Минкультуры В.Кириленко инициирует конкурс статей в Википедии. infoline.ua.
13. Мінкультури України ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Львівська газета. 
14. Мінкультури України ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Новини Львова. 
15. Мінкульт ініціювало конкурс статтей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. Фігаро (Львів).
16. Кириленко ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. prostir.museum. 
17. Україна розпочинає відвоювання Криму з Вікіпедії. expres.ua. 
18. Объявлен конкурс статей в Википедии о достопримечательностях украинского Крыма. pk.kiev.ua. 
19. Міністр пропонує писати у Вікіпедію про український Крим. novyni.com.ua.
20. Міністерство культури ініціює конкурс статей у Вікіпедії, присвячений пам’яткам Криму. cultua.media.
21. Пам’ятки українського Криму: новий конкурс статей у Вікіпедії. pedpresa.ua.
22. Оголошено конкурс статей про український Крим у Вікіпедії. Друг читача. 
23. В правительстве призвали украинцев работать в проекте Wikipedia-Крым. InfoKava.com. 
24. Минкульт Украины инициирует конкурс статей в Wikipedia о Крыме. QHA.
25. Минкульт призвал украинцев писать статьи в Wikipedia про Крым. Svodka.net.
26. Украина хочет вернуть Крым хотя бы в Википедии. Новости Донецкой Народной Республики. (архів оригіналу)
27. Украина хочет вернуть Крым хотя бы в Википедии. ИА ФАН.
28. Минкульт инициирует конкурс статей в Википедии, посвященный достопримечательностям Крым. Citynews.net.ua - Новости Луганска и Луганской области. 
29. Минкульт призывает писать статьи в Википедию об украинском Крыме. ЛІГАБізнесІнформ.
30. МИНКУЛЬТУРЫ БУДЕТ ПИСАТЬ НА ВИКИПЕДИИ ОБ УКРАИНСКОМ КРЫМЕ. Украинский Бизнес Ресурс.
31. Мінкульт України влаштовує конкурс статей про пам'ятки Криму у Вікіпедії. krymr.com. 
32. Мінкульт ініціює новий конкурс у Вікіпедії. i-pro.kiev.ua. 
33. Українців закликають писати у Вікіпедію статті про український Крим. VIDIA. 

Зрозумійте мене правильно: я тут не сміюся, не стібусь, не зневажаю людей (як можна, вони ж наш глас розносять інтернетами). Але я ж не вчилася, і все, що я трошки знаю про роботу ЗМІ, це те, що мимохідь лишилося в пам'яті. І це страшенно цікаво: ось я бачу два однакові заголовки регіональних сайтів, це один спер в іншого все цілком; або ж регіональний спер у національного; ось я бачу, хтось перекрутив все з ніг на голову, видно поспішали; одні наголошують на українськість Криму, інші на пам'ятках — це все видає якісь закономірності думання :)

Аспект: джерело

Тут може бути таке:

1. джерело є
2. джерела нема

Що трапляється частіше, навіть не знаю. Серед тих, хто вказує джерело, мою любов, звісно, заслужити ті, що ставлять посилання на конкретну публікацію (а не просто на сайт — і шукай тоді).

А от прослідковувати ланцюжки, хто в кого прочитав новину, може приносити неймовірне задоволення. Зазвичай це 2-3 ланки, коли більше п'яти, це вже смачно.

У глухий кут мене ставлять випадки, коли один регіональний сайт посилається на інший регіональний сайт, але не на національний, звідки воно все примандрувало, або на сайт організаторів. Зі свіжого — Високий вал пише про те, що фото чернігівської церкви у потрапило у топ-10 «Вікі любить пам'ятки», і посилається на Depo.Закарпаття, де публікація взагалі-то має в заголовку факт, що в тому ж десятку найкращих фото є дві церкви із Закарпатської області. Ну але так, depo в тому дописі дає всі десять фото, можна було звідти й дізнатися. Якоюсь мірою, це навіть дуже чесно: де прочитав, на те й послався.

Аспект висновковий

У Вікіпедії є сторіночка, де збирають посилання на публікації про неї — ВП:ППВ. Можете дописувати за бажання, за всім не встежиш, хоча ми стараємось. Я туди додаю навіть найменші публікаційки на дивних сайтах-недоробках, аби Вікіпедія була темою тексту, а не просто відсилкою. Часом дивишся і розумієш, що про російську Вікіпедію писали більше, ніж про українську, жаль. З іншого боку, згадують не так і рідко, з днем народження вітають. Живемо :)

Якщо раптом вам треба коментар щодо будь-чого аспекту з цього допису, інсайдерська інформація про вікіпроекти, консультація щодо схем життя вікімедійного руху, або я просто вам така подобаюсь — то ви ж пишіть. Знаєте, краще-таки переперепитати, ніж недоперепитати.