неділя, 29 квітня 2012 р.

For never was a story of more woe...

Ну от, іще одна вистава не обійшлася без такого вдячно-не-вдячного глядача як я :) Театр імені Івана Франка, "Ромео і Джульєта".

А який сенс ходити на нові вистави, не читавши п’єси? Так же не можна порівняти і аргументувати потім своє фе, якщо таке буде. А от Рома і Юля цілком підходять.

До речі, то неспроста написалося Рома і Юля, бо п’єсу таки модернізували не по-дитячому. Мінімум реквізитів - зрештою, іншого я і не очікую від сучасного театру, - досить оригінальна манера (вона звична для цього театру? схоже на те) побудови сцен (особливо знайомство Ромео і Джульєти: вони качаються по підлозі, а мені й нічого, ніби то Шекспірове), музика... О, клубна така музичка:) Звісно, я бачу у тому підтекст - трагедія трагедією, але є персонажі, яким вона по боку, та й Верона далі живе своїм життям, - не для трилеру ж підбирали музику, справді. Але так одразу - ну клубнячок.

Джульєта симпатична. Справді :)

А ще Тібальд нівроку собі, але то таке. Все-одно Остапові Ступці аплодували дужче. Чого?

І вже вдруге (чи то теж звична для цього театру манера?) маю зауважити: не подо’ мені їхні вульгарні натяки у виставі. Можна ж і не переходити межі, правда? Стеля у вас, звісно, мальованіша, але в театрі імені Лесі Українки трагедії трагічніші.

А Джульєта таки симпатична. І монологи - ммм...

А, ще про модернізацію п’єси. Якщо вже так осучаснили (музичку), то може б і осучаснили ще один фрагмент? Між поцілунком його і її (що, маю зауважити, тоді було як "привіт" сказати) до усвідомленого "кохаю ніжно" проходить менше хвилини п’єси. Ну хай більше, динамічна вона, хай 5. Я такого ні разу не бачила. Знаю, що по сюжету часу проходить крапаль більшенько, але я того не встигла навіть вловити. Чесно :)

Хороша вистава. А зрештою, то ж найсумніша оповідь у світі...

Немає коментарів:

Дописати коментар