четвер, 13 березня 2014 р.

Ні з того ні з сього ...Прага

Насправді все було сплановано заздалегідь, тільки не оголошено назагал. 

На вихідних 8-9 березня у Празі сталась зустріч активістів Освітньої програми Вікіпедії з різних країн, а серед тих молодих людей і мене. Молодих, бо хоч наймолодша там була я, а найповажаніший має наполовину сиву, а наполовину лискучу голову, середній вік решти був, напевне, років 30. 

До речі. Там вдалині — скульптура святому Вацлаву.
А  під нею — вінок з жовтоблакитними і
чорними стрічками. Пам'яті Небесної сотні
Для мене спершу, коли отримала пропозицію поїхати, то виглядало трошечки ніяково і дуже спокусливо — я не лідер ОПВ в Україні, побуду замість Андрія представником, зате ж не за свої, а за гроші Фонду. Ніяково, бо запрошені лідери мали б в середньому знати набагато більше, ніж я, і ніяково, бо гроші Фонду мали би витрачатися, мабуть, не на це (без таких витрат теж не буває, але думаю, ніхто не тиснув donate поруч із жалібними очима Джиммі Вейлза із думкою про те, як Ата поїде закордон).

Вставка для тих, хто не в курсі:Освітня програма Вікіпедії — напрямок співпраці спільноти Вікіпедії із навчальними закладами та викладачами задля використання Вікіпедії як засобу навчання. Така співпраця у різних формах діє у більше, ніж 60-ти країнах світу! В Україні вона проводиться під гаслом написання статей у Вікіпедію замість звичайних однотипних рефератів. Переваги електронної енциклопедії очевидні: Вікіпедія любить лаконічний стиль, без «води», орієнтованість на факти та нейтральну точку зору, статті з неї згодом стануть у пригоді тисячам людей, а плагіат і механічні помилки, навіть якщо такі трапляться, рано чи пізно все одно виправлять інші дописувачі.

Продовжую.

Мені не дуже було зрозуміло, для чого власне цей зліт вікісоколів. Ще й Base доймав питаннями: а чого воно ніде не оголошувалось? що за конспірація? кабал якийсь. І вже вдома Юрко розсміявся, коли на питання, чим ми там займалися, я відповіла, що перш за все, вирішували, для чого ми там зібрались.

Хоча, якщо добре подумати, люди ж мають спершу окреслити коло питань, правильно? На будь-яких зборах спершу затверджують порядок денний, а вже потім його розглядають.

Ми говорили про багато речей. Про проблеми, з якими стикаються усі програми, що використовують Вікіпедію як освітній інструмент, не залежно від країни, де це діло робиться. Для того, щоб можна було говорити про глобальну освітню програму, в останньої має бути своя стратегія. 


Джеймі та ЛіАнна
Про стратегію не скажу, але основні цілі ми намітили. Нам зараз треба:
1) намалювати красиві способи комунікації всіх з усіма — вікімедійців-освітян між собою, усіх разом — з Фондом, усіх разом з Фондом — із зовнішніми організаціями;

2) зібрати в одному місці усі наявні ресурси й успішні приклади програм (сайт Outreach існує, але там нерозгребена каша поки що). Ооох, як я хочу бачити красивий каталог!.. От він ніби-то і теж є, але все одно заледве що можна знайти, якщо не дуже хочеться копирсатись, 

3) попрацювати над такою штукою як  mentoring (гарне, ємне слово, яке може означати що завгодно, як я розумію — як вчити тих, хто буде вчити інших),

4) спробувати вирішити проблему оф global recognition — визнання представників руху Вікімедіа у різних ситуаціях.

Оце останнє озвучила Лі з Мексики і — ох яке воно мені близьке! Як довести, що ти уповноважений спільнотою руху робити те, що робиш? Як представлятись при спілкуванні з офіційними установами, які вимагають титулів і яким недостатньо бачити перед собою просто вікімедійця чи вікіпедиста? Якщо звичайні люди дивляться на тебе інколи зверху вниз, якщо ти просто дописувач Вікіпедії, і знизу вгору, як тільки скажеш еротичне "адміністратор" — що там казати про освітян чи того далі, чиновників... От є така марудна дурниця у суспільстві, що складається з людей. Потяг до ієрархічності. Часто нездоровий.
Ось вам і випливла ще одна причина, чому я люблю Вікіпедію. Її дописувачі рівні. Адмін у ВП — не бог і не монарх, когорта адмінів — не уряд і не ВР. Все-таки ми рівніші перед правилами Вікіпедії там, ніж рівні перед законом у житті тут. І я знаю, знаю, ніде нічого ідеального нема, це так просто, саму себе потішила :)

Один з дрібних висновків від обговорень — певно ми у себе все робимо якось не так. Куди не глянь, усе може працювати, як годинник, але не працює. Бо усі хочуть мати справу зроблену, але не хочуть її робити — і я, Я серед них!
Десь =)


Поїздка була гарна, чесно. Мені сподобалось геть усе: жили в душевному готелі поблизу метро, погода стояла ідеально прекрасна, з нових знайомих мені сподобались геть усі, от просто всі, а це взагалі феноменально, я набалакалась англійською, майже не боячись цього, і випила за два дні героїчну кількість кави з молоком і апельсинового соку :)

Але одна маленька заковика мені не сподобалась. Я зрозуміла, чому орги вгрохали на цю зустріч третину всього свого невеличкого бюджету. Тепер, якщо напишуть мені Тоні чи Войтек, або навіть Род чи ЛіАнна з Фонду, і попросять допомогти, я не зможу відмовити. Ніяк. Проявлене ставлення до мене зобов'язує, ох як добряче зобов'язує... А мені вже так хотілось сказати "ну все, я більше не хочу цим займатись, пропади воно пропадом". Шиш :)

PS. Потішив мене один магазинчик в аеропорту Відня. Е? =)


Усі фото в цьому дописі викладені на Flickr  і  мають ліцензію CC-BY-SA, якщо тільки раптом не порушують чиїхось прав =)

1 коментар: