Олександр Стражний "Храм Афродіти"

Там було усе, що можна очікувати від роману: принадлива анотація, такий же епіграф і заголовки розділів, потішна іронічна зав'язка із купою жартів і кумедними персонажами, розвиток сюжету, що дозволяє вгадувати наступні кроки, але все-таки час від часу тиче дулю і веде у інший бік, зрештою, крім приватного життя персонажів у загальне мереживо вплетена велика політика і глибокі філософські думки, а насамкінець — ну як же без цього? — застереження: певне, не варто вірити книгам із бюстом на обкладинці. Що ж, мою вразливу читацьку уяву бентежить якраз останнє: тобто як це, не вірити? а якщо... то що ж це, ви насправді це пропонуєте?

Щастя творця

Одного разу мала нагоду доводити товаришеві, що сенс життя усе-таки є. Ги, як у тій рекламі по телебе: "І все-таки він існує!.." Але чого йому, я то доводила перш за все собі. Це кожен помічав за собою: коли розмірковувати з кимось уголос про спільну проблему, народжується відповідь; інколи власні слова просто шокують, коли вилітають із вуст. Що там казати — в суперечці народжується істина. Голосно сказано :) На істинність своїх думок не претендую, але все-таки...

Українській мові — так! Давайте-но :)

Флешмоб фламенко

Накама.

Ну от, знову почалось. Чого ж мені так подобається володіти людьми? Їх увагою, дружбою, часом — безроздільно. Що, звісно ж, неможливо. Але з кожним новим другом я перевіряю, чи можна посадити людину на цей короткий повідок моєї дружби. І сама ж знаю, що не гоже так, нечемно, не можна, а дарма...