Про місце, де насправді нікого нема

попередній допис до цієї теми

Про цвинтар. 

Адже там насправді нікого немає. Пригадую попередній свій візит туди — навесні не-знати-якого року. Я пішла сама, хоч можна було дочекатись «колективного візиту». Просто не з тих я, кому для згадування померлих треба купа живих навколо.

Так от. 

Було сонячно і було тепло. Був легкий вітер у кронах ялин у старій частині цвинтаря. Було багато неба над частиною новою і широченне поле за її межами. Поле, яке поступово поїдається цвинnарем, що не подобається мені страшенно, але суть зараз не в цьому. Було троха людей на сусідніх алеях — зовсім трохи. Я стояла навпроти місця, до якого прийшла, щоб віддати шану своєму другу. Я стояла в тіні дерева і думала про те, що мала б відчувати якось не так, як в іншому місці, як в місті чи серед лугу. І навіть хотілось пофантазувати: ось зараз я попрошу його дати мені знак — і з хреста спурхне горобець: «Я тебе чую». Натомість мені стало ясно як день: там нікого нема. 

Про чудових хлопців людей

Я вже допіру висловила цю думку мільйон разів, але мені завжди було легше спілкуватися з хлопцями, ніж з дівчатами. Навіть у школі і навіть у той період часу, коли, як пише підручник із фізіології, дівчата випереджають хлопців-однолітків у розвитку. Але то є логічно. Коли я починала розмову з хлопцем, я знала, що є набір тем, яких ми не торкнемось. Ми не говоритимемо про помади, моди, журнали, поп-музику і «всі хлопці — козли», тому що хлопець він, і ми не говоритимемо про футбол, гонки, нецензурщину і «всі дівки — кози», тому що дівчина я. І лишаються насправді цікаві речі. Вартісні книги. Хороша музика. Прекрасні люди серед спільних знайомих. «Що?Де?Коли?» Стосунки між людьми per se. Хіба це не класно?

Про щоденники

Останнім часом і тут і там бачу поради: цікаві події свого життя варто записувати, не лінуйтеся вести щоденник, щовечора або хоч раз на тиждень записуйте веселощі, які дарують вам ваші діти. До чого б це? Зрозуміло, що автори порад мають рацію: людська пам’ять — штука примхлива, і запам’ятовує вона тільки те, що їй подобається, а подобається їй щось тупо рандомно. 

Але вони пишуть це все надто м’яко. Треба писати не «пам’ять недосконала», а «ЗАБУДЕШ УСЕ НАФІГ!». =)

Смішки смішками, а воно так є. 
І вкотре, і вкотре переконуюся в цьому, коли переглядаю старі щоденники: скільки разів спливає у думці «ааа, пригадую таке..!», «мамо рідна, я справді так думала?», «еге, а я й забула, що в неї день народження якраз у таку пору...» і под. Інколи пробігають «боже, як класно, горжусь собою, що могла писала такі чудові речі» і «ага-ага, я й зараз так думаю», але ой як рідше.