Прокрастинація

Я марную час.
Я сиджу вдома, за своїм робочим місцем. Воно в мене на кухні, бо тут співвідношення висоти сидіння-стіл найкраще в усій хаті. На їжу не відволікаюсь, не тягне. Я не ходжу на вулицю. Не знаю, які там зараз карантинні обмеження чи нема, але якщо виходити, це ними треба цікавитись, а якщо треба ходити в масці і вийти на вулицю в масці, там же будуть хмари людей без масок, з якими я буду себе порівнювати. Є речі, які я вважаю правильними і роблю, не зважаючи ні на що. І так само є речі, які боляче робити згідно з правилами, коли інші їх не роблять, хоча правила є, але ти не довіряєш тим, хто їх встановлює, але бісять ті, хто їх порушує, але ти не знаєш, як краще — коротше. Я сиджу вдома.

Про мови й імена

У книжці, яку я зараз читаю, дослідник описує роботу свого колеги і зауважує, наскільки важливо для науковця бути добре обізнаним з попередніми публікаціями у своїй темі. Інакше, можна легко перевинайти колесо. Крім цього, ознайомленість з помилками попередніх дослідників убезпечить від їх повторювання і дасть підвалини для власної роботи. Але якщо попередня література невідомою досліднику мовою — вона так і лишиться недоступною. [1]

Це все зрозуміло. Далі автор повертається до свого колеги, який, на щастя, прекрасно володіє німецькою, тому знайшов кілька статей початку 20-го століття, мало відомих англомовному загалу.

І тут він пише таке: «Перша з невідомих статей належить Еуджену Ботезату з Університету Чернівців у колишній Східній Німеччині, …». Га, що? Чи то Чернівці перенесли в Німеччину, чи то я геть все забула з історії; і що воно за Ботезат. 

Пошук за іменем «Eugen Botezat» одразу дає мені статтю у Вікіпедії англійською, а тоді румунською мовами, на кожній з яких мобільний застосунок услужливо повідомляє, що «стаття недоступна іншими мовами». Добре, що я знаю, що це означає — вони всього лиш не зв'язані між собою, що виправляється… почекайте, рахую… чотирма кліками. 

Вікіпедія повідомляє мені, що це австро-угорський румунський буковинський зоолог, десь в такому порядку.

Цей же пошук «лише українською мовою» милостиво відправив мене на тези конференційної доповіді Геряка і Скільського, де вони чемно згадують вже «Еуджена Ботезата», даючи ім'я латинкою в дужках (ціную, поважаю, продовжуйте).

Я ніскілечки не знайома з румунськими іменами, тому відповідь гугла «Не знайдено жодного документу по запиту "Еуджен Ботезат"» мене не засмутила, бо результати принаймні підтвердили, що Еуджен справді буде Еуджен. (Російською, правда. Далі виявилося, що вони російською пишуть Еуджен або Эуджен. Українські тексти тому теж мають Еуджен і Єуджен. Нещасне румунське ім'я).

Але ж, думаю я собі, не може бути щоб цілий професор Чернівецького університету ніде українською не згадувався. А може він таки Євген? 

Ну звісно ж, він Євген, так пише українська Вікіпедія і всі інші, хто в ній це ім'я побачив. І теж казала, що «немає версій іншою мовою», воно й не дивно. Тепер ен-ро-ук чемно тримаються за ручки.

Для чистоти пошуку, перевірила ще Юджина, Євгєнія і Ойгена. Так, про всяк випадок.

Книжка про птахів, тому з неї не дізнатися, ким був чи вважав себе Ботезат (опущу ім'я, покищо). Англійська Вікіпедія пише «many of his studies appearing in German», і я не знаю, чи це його праці друкувалися німецькою, оригінально писалися німецькою чи виявилося, що існують німецькою (може, завтра це стане очевидно, але сьогодні ще ні). Але щось я не бачу, щоб він десь в Німеччині жив. Каталог Німецької національної бібліотеки містить рядок «Land: Rumänien (XA-RO); Deutschland (XA-DE)»; може й жив, хто його знає.

Можна зацікавитися, сходити в бібліотеку/и, поговорити з зоологами. Тоді визначити, як достеменно правильно писати його ім'я українською, і закріпити це у Вікіпедії. (Якщо там взагалі можна шось закріпити, гг). 

А можна і нє. Ше півкнижки лишилось.

PS. Є версія, що автор сплутав Czernowitz і Chemnitz. Воно й не дивно.

----

[1] An important part of any PhD study is the need to be thoroughly familiar with what has been published previously on one’s particular research topic. This is an essential part of scholarship, without which it is all too easy to end up reinventing the wheel. In addition, knowing what earlier researchers have done enables one to build on their discoveries and avoid the pitfalls identified by their work. Sometimes, though, if the earlier literature is in another language, it can remain inaccessible.

[2] The first of the unknown papers was by Eugen Botezat at the University of Czernowitz in the former East Germany, ...

"Bird Sense" by Tim Birkhead 

оригінально у фейсбуці

Дружба і схильність до пафосу

«Якби ти була задоволена своїми стосунками, ти б не шукала так відчайдушно когось іще». 
Це таки цікаве уявлення: що людині може бути достатньо однієї іншої людини. Можливо, я колись теж так думала, можливо, колись це було правдою. Але ж ми таки соціальні істоти, ні? Нам треба увага, треба дружба, треба любов. З усіх боків. 

Я шукаю когось іще постійно. Не просто випадкових людей, а таких, що будуть на мене згодні. Напевно, це позначається словом «максималізм»: мені тяжко підтримувати small-talk'и з ріднею з розряду спасибі-що-живий і тяжко підтримувати зв'язки з друзями, якщо ці зв'язки гаснуть від відстаней і часу. Я вимагаю уваги, відчайдушно, постійно і ненастанно. Я мушу чути, що мене слухають, і бачити, що бачать. Це не є сухий егоїзм, ні, не такий. 

Коли я знаходжу людей, якими зачаровуюсь, я розливають перед ними повністю і розсипаюся перлами до останнього шматочка — беріть. Я хочу, щоб мене пили і смакували, хочу тамувати спрагу і бажання до тонкого смаку, хочу милувати очі і допомагати в скруті. Коли я дружу, я віддаюся до останку, не грішми, але емоціями. Я читатиму їхні тексти, я слухатиму їхні історії, я їхатиму на зустріч за тридев'ять земель, і все це до ранку, до знемоги, до кінця.

Скільки разів я думала «ось нарешті, цим людям не буде мене забагато» — і помилялася. Вони пили мене і похлиналися, можучи згодом згадати мій смак лише поруч з викашляною гіркотою. Я затоплювала помешкання, і від мене його треба довго провітрювати. Я засипала теперішнє, так що треба довго було вигрібати його й викидати у спогади. Я ставала проблемою і мене ставало забагато. Моя поміч була скоростиглою і від того зайвою. Або так я бачила.

Тож доводиться щоразу себе підгрібати, дозбирувати, вимочувати і збирати докупи. Щораз менше, на дрібку. Але я продовжую вас шукати.

Як я була в Берліні

Навесні 2018-го я три місяці з лишком була в Берліні. Все завдяки програмі Visiting Wikimedian від «Вікімедіа Німеччина», на яку беруть одну людину на допомогу в підготовці Конференції Вікімедіа, яка пройшла в березні.

Фото: Jason Krüger для Wikimedia Deutschland e.V., CC BY-SA 4.0

Ті з нас, хто роками працює у русі Вікімедіа, мають властивість забувати, наскільки дивними ми насправді є для решти світу. Багато вікімедійців можуть не знати про програму Visiting Wikimedian від Wikimedia Deutschland, але навіть якщо не знають, то напевне можуть піти на Мета-вікі й отримати уявлення про те, що воно таке.

Натомість, спробуйте тепер уявити, як пояснити цю ідею працівникові німецького посольства, який — ви дуже на це сподіваєтесь — видасть вам візу на відвідання країни. Успіху!

Саме це мені довелося зробити на початку року, коли «Вікімедіа Німеччина» запросила мене стати цьогорічним «запрошеним вікімедійцем», що допомагатиме з організацією Конференції Вікімедіа 2018 (WMCON), щорічного зібрання представників організацій і груп руху Вікімедіа. Чи це посада? Ні. Це освітня програма? Ні, і «Вікімедіа Німеччина» — не коледж. Чи це внутрішній обмін між регіональними представництвами одної корпорації? Мм, теж ні. Це навчальна програма для особи з сестринського афіліату з метою набуття досвіду організації міжнародної конференції і його передачі колегам в Україні.

На щастя, працівник посольства мене зрозумів!

Відтоді, як Тееле Ваалма з «Вікімедіа Естонія» винайшла цю програму у 2016 році, все стало більш витончено: на програму складніше попасти, жити в Берліні треба довше і, мабуть, складніше все покинути, коли треба їхати назад.

———

Щоб відвідати конференцію WMCON, треба, щоб вас обрали представником від одного з афіліатів чи спільноти. Організовує цю конференцію «Вікімедіа Німеччина», найстаріше і найбільше регіональне відділення. Після того, як у 2017 році я відвідала WMCON як учасниця, мені страшенно хотілося бути на наступній конференції зі сторони організаторів. Тож я була дуже рада, коли мене вибрали!

Звикнути до життя у Берліні було відносно просто. Єдиними значними викликами було знайти собі кімнату — це зайняло певний час, але в результаті все склалося як найкраще — і звикнути користуватися і думати в євро, що дуже специфічно, коли гроші на картці все одно в гривнях. Також треба було докласти певних зусиль, щоб не розгублюватися при одному погляді на схему берлінського громадського транспорту.

Працювати в офісі «Вікімедіа Німеччина» було надзвичайно. Мені зробили екскурсію офісом і провели ознайомчі бесіди з кожним відділом. Мені відвели робоче місце, обладнане всім, що тільки може бути треба для роботи. Мені особливо приємними були дрібниці. Наприклад, в Україні я працюю віддалено, з дому. У Берліні ж було страшенно зручно могти щось запитати й одразу отримати відповідь — усно, без потреби писати, дзвонити чи навіть вставати з крісла. Або ж свіжа кава, яку можна було пити щоранку. Або те особливе відчуття ідеально спрацьованої команди, де всі знають свої обов'язки і дедлайни. Або — і це вже не дрібниця — щотижневі наради, які проводилися англійською лише для того, щоб мені було зручно. Або можливість попросити «дайте мені якесь завдання». Цілковите щастя.

Оскільки моїм основним завданням було вчитися, мені дали свободу вибирати, на чому хотіла б зосередитися. Я вирішила розібратися, як формується програма заходу, тож Корнеліус<, програмний координатор WMCON, посвятив мене в усі стадії розробки Секції розвитку спроможностей: від визначення найбільш повторюваних потреб учасників, пошуку учасників, які хотіли б заповнити ці потреби, ознайомчих дзвінків з майбутніми спікерами — до допомоги спікерам на самій конференції, підсумкових дзвінків та написання підсумків сесій.

«Матимеш час на нові завдання, дай мені знати» — сказала Даніела, логістичний координатор конференції, тому час-від-часу я перемикалась на логістичні завдання: укладання списку проживання учасників у готелі, створення бейджів і вказівників для місця проведення, вигадування гри для вечірки і написання листів. Завдяки Давіту Сарояну з «Вікімедіа Вірменія», який займався розробкою дизайну конференції минулоріч, мені довелося тільки змінити кольори цього разу. Ми знову зробили «проект напарників» цього року, де досвідчених учасників ставлять в пари з новачками конференції, і саме я формувала ці дуети і тріо. На жаль, декілька посольств відмовили у візі нашим учасникам, що зруйнувало деякі ідеальні поєднання напарників, і також ми не почули досвіду цих людей на сесіях.

Мені було так шкода, що я витрачаю стільки паперу на друк списків, що я пригадала своє давнє хобі робити кусудами. Фото: Vira Motorko, CC Zero

Найкрутіша риса того, як німці організовують WMCON, полягає у плануванні. Якщо ви коли-небудь чули про так звані «learning patterns» на Мета-вікі, ви мали часто бачити одну й ту ж рекомендацію: плануйте наперед, будьте підготовлені. Для мене, піком планування Конференції Вікімедіа став так-званий робочий розклад, “production schedule”. Цей документ є детальним розкладом дій, які мають зробити різні залучені сторони у дні самої конференції. Починаючи з того, в який час ми транспортуємо речі до місця проведення, коли завершуються приготування до наступного дня, хто відповідальний за перестановки в кімнатах між сесіями — до того, коли подають їжу, коли заплановані перерви, хто має перевірити, чи все готово на наступний день; усе це перелічено в єдиній таблиці. Готель, де відбувалася конференція, очікував отримати щось таке від організаторів («сценарій заходу», так би мовити), але навіть вони були вражені рівнем деталізації, якого досягла Даніела. Ось чому те, як написати робочий розклад для події, я обрала темою свого learning pattern, який мала написати за результатами своєї роботи запрошеним вікімедійцем.

Під час конференції за кожною кімнатою закріплений волонтер, що має допомагати спікеру у будь-чому, будь-то виведення слайдів презентації чи слідкування за часом. Цю людину називали «янголом кімнати». І мені теж доручили бути таким волонтером, тож я подумала: якщо вже я буду янголом, то мені треба крила. Ось чому я змайструвала собі паперові крила, і ми носили їх разом з іншими по черзі упродовж конференції. Хто назвав це «маленьким янгольським косплеєм», що ж, хай буде так. Трохи веселощів на серйозній конференції.

Фото: Jason Krüger для Wikimedia Deutschland e.V., CC BY-SA 4.0

Попри веселощі, Конференція Вікімедіа торкається деяких дуже серйозних речей. Зокрема, тут великою мірою було сформовано стратегічний напрямок руху Вікімедіа, і пов'язані з ним речі залишатимуться основним призначенням WMCON у найближчому майбутньому. Я була рада бачити деяких справді відданих учасників. На мою думку, Конференція Вікімедіа — це не приз, це робоча конференція, де ви представляєте цілу свою спільноту з завданням привезти додому якомога більше корисного досвіду. Щоб бути справді продуктивним учасником, треба планувати наперед і бути підготовленим.

Що тепер? Я повернулася в Україну, де у жовтні у Львові ми прийматимемо CEE Meeting 2018. Моя рідна організація чекає від мене нових знань, які ми могли б використати під час організації цієї регіональної конференції вікімедійців з Центральної та Східної Європи. Я мрію про зустріч, яка виросте і перетвориться на потужну навчальну конференцію, точно так, як Конференція Вікімедіа росте у своїй значимості для прийняття рішень. Мої враження все ще сирі і багато треба усвідомити, але хочеться робити все можливе, бо це те, що роблять вікімедійці.

Я не надто вмію привозити додому сувеніри, складно вибрати щось пам'ятне. Тому я вирішила натомість залишити щось пам'ятне: обрізала волосся і зробила по парі паперових крил для всіх членів своєї команди з Менеджменту подій. Я так люблю цю команду, і сподіваюсь, що ці крила зможуть підняти у той момент, коли це буде потрібно, і все стане трошечки легшим.

Вікімедіа Німеччина продовжить програму Visiting Wikimedian і в 2019 році. Заявки почнуть приймати у вересні-жовтні цього року, оновлення будуть на сторінці на Меті. Якщо вам цікаво дізнатися більше про Конференцію Вікімедіа 2018 у Берліні і її результати, ознайомтеся з нещодавно опублікованим звітом конференції.

Перша публікація: Kusudamas and production schedules: The joy of being a Visiting Wikimedian for the Wikimedia Conference, 20 червня 2018, Блог Вікімедіа
Перша публікація українською: Кусудами і робочий розклад: Щастя бути запрошеним вікімедійцем на Wikimedia Conference, 25 червня 2018, Блог Вікімедіа Україна

If you care about FIFA World Cup 2018, you should know something

It's been 33 days since Oleg Sentsov started a hunger strike. He demands the release of all Ukranian political prisoners of the Kremlin. Sentsov is a filmmaker, arrested in Crimea and convicted to 20 years in jail on a fabricated suit.

But he is not demanding his own release, but other political prisoners in Russia. Yes, there are more of them. ~70 people.

You may not care about my country in general, that's fine. But this man is dying in prison for no guilt, and Russia continues sponsoring the war in Donbass—all while smiling to the football fans as if everything is ok.

Endorsing FIFA World Cup in #Russia = sponsoring wars, crime and terror.

And it's not just my opinion—politicians and artists, parliaments and organisations worldwide demand to release Sentsov. Join them.

Please, abstain from buying anything that would benefit Russia, starting from the tickets to the World Cup.
Please, share information about Oleg Sentsov in your language, let people know. May Wikipedia help you: https://en.wikipedia.org/wiki/Oleg_Sentsov
Please, post with #SaveOlegSentsov #FreeSentsov on any network you can.
Please, help.