середа, 7 березня 2012 р.

Дух Львова, дух Києва... Я вже трохи "надухалась" :)

Якось, поїхавши до Львова не вперше, але на першому курсі, себто вже знаючи Київ, надумала розібратись, чим же вони один від одного відрізняються. Звісно, крім того, що то Львів, а то - Київ. По духу.                                                                                                              
Старий Львів якийсь обшарпаний - це було моє перше, ще шкільне враження від центру міста. У щонайпрямішому значенні - будівлі, за якими ніби ніхто й не доглядає, рани від облущеної фарби і грибка. Зараз я б так не сказала - звиклась, чи що? не кидається в очі. Львів поважний і ...втомлений. Втомлений від гонору. Немає людей, які могли б бути гоноровими, гордими за походженням, по праву. Може, хтось із приїжджих і тягне носа доверху, як-то воно зазвичай буває, але самому місту вже не до того. Знаю, місто - це люди, які його творять, а не будівлі, не архітектурні спогади. Але місто - це не тільки живі, і - так, як зараз, - не стільки живі, як ті, хто жив раніше за нас. Тому моє враження про нього саме таке. Львів утомився гоношитися в пустоту, без людей, які б це підгодовували, зараз він просто поважно і поблажливо дивиться на численних туристів, які розглядають усе з відкритими очима і ротами, інколи - і серцями теж; поблажливо дозволяє їм ходити давньою бруківкою. Зрештою, місто пам’ятає правду колишнє, знає правду теперішню.                                                                                                              
Київ інакший. Він, по-перше, не такий цілісний. Немає Старого Києва, є маленькі шматочки Києва давнього, сучасного, древнього, замаскованого під давність. помальованого під сучасність, і то все впереміш, без перебору, квартал через квартал, а може і ще частіше. І є у Києві вдосталь гонорових будівель. Вони або не вельми давні (себто, хоч і не дуже, але все-таки давні, а це ніби як уже причина), або і зовсім не давні, закуті у скло і з мечами реклами в руках - вони зверхні і водночас якісь боязкі. Є будівлі давніші, будівлі з історією, які могли б вважати себе (якщо можна говорити, що будинки щось про себе вважають) справжнім, істинним Києвом. Але так не є. Вони натомість якісь присоромлені тією правдою, яка у них живе і працює, тими маленькими інтелігентними людьми, які зводять кінці з кінцями і не можуть допомогти цим будинкам запишатись собою. Бідність, на яку приречене, скажімо, "Сяйво", так і струменить з вікон книгарні і подібних їм. Київ не цілісний, дуже строкатий, і всі оці дихання з вікон добряче змішуються і то такий коктейль для того, хто хоче відчути запах міста - гострий, неоднозначний, і кожного дня інакший.                                                                                              
Зрештою, це лише моє особисте. Великої цінності у цих думках немає, якщо хто дочитає ці "багато літер" до кінця, я дуже здивуюсь: навіщо? Але часом надходять слова, щоб висловити те, що зазвичай у слова не вкладається. Тоді треба
ловити момент і писати. Просто так :)

Немає коментарів:

Дописати коментар