субота, 16 лютого 2013 р.

Звичайна справа (2013)

Ось, я сьогодні бачила ще один фільм. Навіть можна сказати, ще один український фільм. Чогось не хотілося ні читати опису, ні дивитись трейлер, ні читати статтю про фільм у журналі "Кіно-Театр". Правда, щоб пояснити одногрупниці, чого його варто подивитись, опис таки довелось прочитати :) Але він якось викликає не ті асоціації.

Любителям бойовиків, комедій, романтичних фільмів і фільмів зі щасливим кінцем, а також тим, хто планує заробляти на віршах — не дивитись. Без толку просто. Хтось сказав, що це трагікомедія; ну, десь так. Цілком виправдовує свою назву — "Звичайна справа". Звичайні люди, звичайні проблеми, звичайна безвихідь, звичайний кольоровий алкоголь. Хепі-енду нема, відповідей на питання — теж. І, як не дивно, фільм мені сподобався.

Ну хоча б своїм виконанням, суто тим, як знятий. Стримано, але не монотонно; коли в кадрі діалог, оператор по черзі фокусується на обличчях (дрібничка, скажете, а мені сподобалось); а коли в кадрі ніч, то вже ніч, а не як в американців, що видно, як удень :) У сюжеті і сміх і гріх, купа комічних моментів, а у фіналі навіть трошки стьобу, а загалом історія печальна. Власне печальна. І за що я поважаю режисера, що він не скотився до жалощів, безсилої ненависті до навколишнього, критики без сенсу і відчуття "о боже, як все погано, ми всі помрем, яка в нас жахлива країна, боже-мій-боже". Нема там того. Історія скочування вниз на диво ...світла чи що, ну просто ...печальна і все. Без зайвини. І в результаті — ніхто не винен і звинувачених немає. 

Зате є гарна примітка. Недослівною цитатою:
В англійських казках головний персонаж мусить працювати, щоб бути щасливим, а нероби нагороджуються горбом, щоб усі бачили; у французьких — мусить бути винахідливим і неординарним; а наші старші люди росли на казках про Івана, який лежить на печі і тиче горобцям дулі, а потім стається диво.

Без коментарів, як-то кажуть, без коментарів...

PS. Сходіть на кіно, якщо сподіваєтесь на світанок і розквіт українського фільму. Надіюсь, що впевнитесь: він починається. Як сказала моя одногрупниця, ми ж не маємо грошей, щоб робити бойовиків, і не маємо моральних сил, щоб показувати емоції. Але у цьому фільмі є якийсь ...український шарм.

5 коментарів:

  1. Кінознавець17 лютого 2013 р. о 00:49

    Предмет фільму не художній, а побутово-соціальний. Помисли героя і його мета, через яку він так страждає, автори так і не зволили пояснити. Тому співчуття він викликає, як бомж, що жебрає в метро. Дія відсутня взагалі, лише жанрові сцени стереотипної реальності доволі банальні, а іноді просто утертіі, базарні і пошлі, як от з головлікаркою психіатричної лікарні, яка займається садо-мазо, чи потяг головного героя до стриптизерки, що не додає йому ніякого смислу, а навпаки - приголомшує. Українського, крім мови, у фільмі нічого немає. Та й говорить більшість акторів пластмасово, як власне, і завжди у житті, тому що росіяни за менталітетом і культурою (а деякі з них українську просто ненавидять). Звичайна справа - це чергова деградація і дебілізація українців, присмачена послідом і лайном. А насамкінець, коли анекдоти у режисера і сценаристів закінчилися, для підтримки інтересу до дії у фільмі, пішли у хід прийоми з капусника з використанням сучасних прототипів: відомих політиків-сектантів, письменників і режисера М. Іллєнка. Фінал цілковито заплутаний, у передостанньому епізоді головний герой цілком успішний лікар у сучасній клініці, а відразу за цим епізодом стоїть фінальний епізод, у якому головний герой бомж і бачить на кладовищі свій портрет на надгробку. В принципі, цей епізод можна було перенести на початок, десь на 5 хв., ирді б фільм раніше скінчився і при цьому нічого не втратив. Цілковитий абсурд. Шкода мільйону доларів, які витратила держава на відверто антиукраїнський фільм. Український інтелігент на те й інтелігент, що має освіту, культуру і розум, і не спивається через те, що не любить свою роботу. Так чинять якраз неінтелігенти.
    Коли читаєш, такі відгуки, як Ваш, так само стає страшнувато і ставиш собі запитання: невже український глядач настільки став примітивним?

    ВідповістиВидалити
  2. Кінознавець17 лютого 2013 р. о 22:12

    Почитав, те що Вам написав, і віднайшов помилку "Сьомий маршрут" фільм Михайла Іллєнка, а Юрій Іллєнко зняв фільм "Аве Марія" ще за цей час разом з Людмилою Єфіменко своєю дружиною/ До речі, "Аве Марія" - фільм кращий, аніж "Звичайна справа", там є фабула і персонажі цікавіші.
    І Ви не сердіться на мене, що я був зарізкий до Вашої точки зору. Мене якраз зачепило у факті прокату і сприйняття "Звичайної справи" українською публікою те, що вже виховано ціле нове покоління українців, яке не розуміється на культурі і духовних цінностях, які ця культура несе. Ось це трагічно, принаймні, для мене.

    З повагою і бережіть себе, панно Віро. Ви справді щира і я Вам вірю. Даруйте, що образив.

    ВідповістиВидалити
  3. "Тому такому героєві важко співчувати. Більше співчуваєш тому дідові, у якого вони відібрали велосипед."
    Є таке :) А може... Може нешаблонність навмисна, може персонажу і не треба співчувати? Ви постійно називаєте його інтелігентом, хоча я його таким не сприймаю; ну не доріс він до інтелігента. І тоді з цього боку не все так погано: нема інтелігента - формулювання "місце йому на кладовищі" також не постає.
    Дякую за вибачення за образи, яких не було, і перелік фільмів. Саме цікавлюсь, що переглянути, починаючи аж від німого кіно. Досі крім цих двох фільмів, що йшли у кінотеатрах, бачила хіба "Фучжоу" і "Аврору" і, на свій сором, не знайома навіть з "Тінями забутих предків" - наполягати на своєму сприйнятті кіно з такими скупими (приналежність до згаданого нового покоління, що вже тут казати) знаннями про нього совість не дозволяє :)
    На показі 16-го числа в Жовтні було, може, чоловік 40 у залі на 50. Мої знайомі, які взагалі знали про цей фільм, просто чекали, поки хтось їм скаже, що то не шлак. Мені видається, що варто б прищепити звичку ходити на українське кіно - згодом таки буде з чого вибирати, колись, може, підуть в прокат і старіші фільми. Особисто я чекаю кожного наступного, аби порівняти, прослідкувати ланцюжок того, що йтиме на великих екранах. І побачити світло в кінці тунелю :)

    ВідповістиВидалити
  4. Кінознавець18 лютого 2013 р. о 08:50

    Я вдячний, що Ви так обстоюєте українське. Так і має бути. І напевно, Вам здалося, що я саме його, те українське і ганив. Однак, так само щиро скажу, що я б цього не робив, коли б побачив у цім фільмі хоч крихітку нашого. Звісно, я розумію, Ви скажете, що це так само суб'єктивно. Але де воно у фільмі? У словах яких героїв? Чи вчинках? Чи ідеях? Аби дещиця того була, хоч манюсінька, я б так не побивався. Тим більше у прямому етері Вашого блогу. Отим-то воно, на мій погляд незугарне, жальке і зленьке це кіно. Тому що діда шкода, у якого гицелі ровера відбирають... просто так, з дикої плебейської заздрощі. Біда лиш в тім, що ці гицелі мали б говорити російською. Тоді б був зовсім інший акцент, тоді б ми зрозуміли, що чужинці чи покручі, чи двовіри забирають у нас наше. Тоді б було зрозуміло хто українському діду жити не дає... Тоді б цей фільм для мене був українським... Прецінь більше казати, ще й у блогові, немає потреби. На ФБ чи електронкою, якщо Вас цікавить тема українського кіна, ще міг би поговорити. Радий, що прагнете свого.

    ВідповістиВидалити
  5. Казка про Іванушку-дурачка — то не з нашого фольклору. Наші — Котигорошко, Івасик-телесик,

    ВідповістиВидалити