Ось, я сьогодні бачила ще один фільм. Навіть можна сказати, ще один український фільм. Чогось не хотілося ні читати опису, ні дивитись трейлер, ні читати статтю про фільм у журналі "Кіно-Театр". Правда, щоб пояснити одногрупниці, чого його варто подивитись, опис таки довелось прочитати :) Але він якось викликає не ті асоціації.
Любителям бойовиків, комедій, романтичних фільмів і фільмів зі щасливим кінцем, а також тим, хто планує заробляти на віршах — не дивитись. Без толку просто. Хтось сказав, що це трагікомедія; ну, десь так. Цілком виправдовує свою назву — "Звичайна справа". Звичайні люди, звичайні проблеми, звичайна безвихідь, звичайний кольоровий алкоголь. Хепі-енду нема, відповідей на питання — теж. І, як не дивно, фільм мені сподобався.
Ну хоча б своїм виконанням, суто тим, як знятий. Стримано, але не монотонно; коли в кадрі діалог, оператор по черзі фокусується на обличчях (дрібничка, скажете, а мені сподобалось); а коли в кадрі ніч, то вже ніч, а не як в американців, що видно, як удень :) У сюжеті і сміх і гріх, купа комічних моментів, а у фіналі навіть трошки стьобу, а загалом історія печальна. Власне печальна. І за що я поважаю режисера, що він не скотився до жалощів, безсилої ненависті до навколишнього, критики без сенсу і відчуття "о боже, як все погано, ми всі помрем, яка в нас жахлива країна, боже-мій-боже". Нема там того. Історія скочування вниз на диво ...світла чи що, ну просто ...печальна і все. Без зайвини. І в результаті — ніхто не винен і звинувачених немає.
Зате є гарна примітка. Недослівною цитатою:
В англійських казках головний персонаж мусить працювати, щоб бути щасливим, а нероби нагороджуються горбом, щоб усі бачили; у французьких — мусить бути винахідливим і неординарним; а наші старші люди росли на казках про Івана, який лежить на печі і тиче горобцям дулі, а потім стається диво.
Без коментарів, як-то кажуть, без коментарів...
PS. Сходіть на кіно, якщо сподіваєтесь на світанок і розквіт українського фільму. Надіюсь, що впевнитесь: він починається. Як сказала моя одногрупниця, ми ж не маємо грошей, щоб робити бойовиків, і не маємо моральних сил, щоб показувати емоції. Але у цьому фільмі є якийсь ...український шарм.
