Ням-ням. Але зараз я буду її критикувати.
І хто взагалі додумався називати то трилогією? Я, звісно, розумію, що першу і другу частини об’єднує сюжетна лінія, а другу з третьою — спільні актори. Але ж вони такі різні, такі різні...
El mariachi, як хтось сказав, для душі (не знаю, чи цілком моя душа відпочивала від такої кількості стрілянини і крові, але), в загальному я згоджуюсь. Музикант простодушний, він просто захищає своє життя і кохання (цнотливе, зверніть увагу), а кінець нещасливий і з цим нічого не вдієш. І шкода, але зате немає відчуття несправжності хепіенду (коли один шанс на мільйон випадає головному герою тричі за півгодини).
Desperado — то вже зовсім інша пісня.
Пристрасно-тужлива така. Місцями прикольний фільм, місцями неправдоподібний, місцями згадуєш "ну так, це ж Голівуд" (хоча і Los Hooligans теж причетна), але зо дві сцени мені сподобались, передивлялась кілька разів. Сальма тут просто краля, в дуеті з Бандерасом на 5 з плюсом.
Once Upon a Time in Mexico (тут уже й назва не іспанська, що теж про щось значить) таких сцен уже не має. Є той самий Бандерас, який викаблучується більше, ніж варто. От чого я реально в цьому фільмі не розумію, так це того, як можна увесь фільм робити з мексиканців тупих стріляк (американці там не ліпші, але тим не менш), а потім показувати красиву сцену, де Музикант цілує прапор своєї держави? Це типу "ще не все втрачено"? Може, але дисонанс викликало ще той.
Сальми у фільмі несправедливо мало. Ті спогади, у яких вона з’являється, настільки притягнуті за вуха до стрілянини, що й ну — а може, то в мене просто мізки не встигали перемикатись із бойової частини на романтичну і назад:)
Отаке. Кути згладила заключна мелодія фільму. Приємний мотив, насправді.
PS. Змусило годину мугикати під носа іншу пісеньку, але теж іспанською. Настрій крапаль інакший, але я від неї просто в захваті.
WarCry — Nada Como Tu
