Нині, а точніше - щойно, закінчився мій магічний тиждень. Кожного дня - по фільму про Гаррі Поттера. І знаєте, що я вам скажу? Хоч я й вразлива дівчинка, але рідко який фільм може залишити по собі таке сильне враження. Це найсерйозніша вигадана історія, яку я коли-небудь зустрічала. Відвага, честь, дружба, любов, смерть на порятунок інших - це все не мало би бути властиве дитячій казочці, якою все починалось, правда ж? Дуже сильно.
Чому вона так вирішила - розпочати історією щасливої дружби, яка щойно народилась, а закінчити війною, - я не знаю. Але від мене велика подяка авторці книги Джоан К. Ролінґ, режисерам фільмів і особливо композитору Александру Десплату.
Знаєте, у моїй голові крутилось чимало питань. Чи кожен може похвалитись друзями, з якими можна пройти через партизанську війну? Без допомоги, без надії, лише з метою? Чи я б змогла залишитись при своєму розумі, коли через моє безсилля помирають друзі? Як можна витримати втратити родину - тричі? Скажете: теж мені, знайшла тарганів для голови! Це ж казка. Але казки існують, щоб готувати дітей до дорослого життя. Яке не стає менш жорстоким з роками, лише більш витонченим.
Є що взяти для себе. Очевидність необхідності справжності - почуттів і дій.
It is not our abilities that show what we truly are. It is our choices.
Є люди, які бояться вибору, бояться помилитись. Вибору боятись не треба, його треба робити. Якщо його зроблено, значить, він правильний.
Я так вважаю, хоч сама ...боюсь.
І говоріть, що хочете.
