Демократія на контрольній

Ситуація, значить. 

Сьогодні у мене з 10-А два уроки: другий і сьомий. (Тааа, хто не в курсі, Віра трошки вчителька, чю-чють). 
Сьогодні тра' написати підсумкову по темі роботу. Мені, зрештою, байдуже, на якому, тому вмикаю демократичну процедуру: "Народ," — кажу, — "давайте проголосуєм". 

Хто за те, щоб написати зараз? Четверо зголошується; аргумент: а на сьомому підготуємось до контрольної з права. 
Хто за те, щоб потім? Піднімають лапки більше десятка. Невисловлений аргумент читається в очах: лиш би не зараз, лиш би трохи відтягти — себто, по суті, ні грама не аргумент. 
Перші починають переконувати других. Жартую: хочете, щоб я взяла все у свої диктаторські руки? :) 

І тут мені спадає на думку статистика відлітання учнів у вирій після уроку десь так п'ятого-шостого і їхні личка після всіх умомучєній за день, а ще те, на чиїй стороні все-таки Аргумент з великої букви і по суті. І я виступаю диктатором і кажу: пишем зараз. Здивоване питання з-за третьої парти: а чо', результат же голосування не такий? Відповідаю: а бо демократія не завжди працює.

Написали чьотко, успішно розлетілись під кінець дня, я встигла перевірити і з усім жаром своєї грамнацистської молодості зробити розбір польотів. І ніби все ґут.

А я тепер-от сиджу і думаю. По факту ніби вийшло добре. А мораль, мораль то яку з того винесли?.. Дивина та й годі. 

і блакитно, і сонячно, і зелено...

Це певно вперше так, що я не надто рада приходу весни. У душі якесь стрьомно двоїсте відчуття... Хочеться тягтися вгору разом із травою, ...ходжу по коридору з піднятими руками, рівняю спину, сидячи за столом, вишу на ліжку — добре, що нема в кімнаті перекладини. Зиркаю за вікно — там сонячно.

І водночас не хочеться цього всього. Так буває, коли дивишся на друзів, що радіють і веселяться, а у тебе щось сталося, про що не хочеться розказувати їм, аби не псувати оцих веселощів. Хоча нічого й не сталось. Може просто весна — час плідної праці. Мала би бути. Зимова ж лінь у мені не прагне до роботи, а навпаки якраз.

...тільки чашка чаю

Отак дивлюсь пізно ввечері романтичний серіальчик, і думаю: скільки ж то різних речей зі мною в юнацтві не трапилось! На екрані щоразу вир емоцій, неправильні вчинки, нерозділені почуття, несправедливі судження, великі перемоги і великі поразки. Болісні пошуки свого кохання, часто раз за разом. Втрати, розчарування. Нагорода у вигляді безхмарного щастя кінець кінцем.

Ні, ви маєте з цим погодитись: кіношне відображення життя псує людей.

Ні з того ні з сього ...Прага

Насправді все було сплановано заздалегідь, тільки не оголошено назагал. 

На вихідних 8-9 березня у Празі сталась зустріч активістів Освітньої програми Вікіпедії з різних країн, а серед тих молодих людей і мене. Молодих, бо хоч наймолодша там була я, а найповажаніший має наполовину сиву, а наполовину лискучу голову, середній вік решти був, напевне, років 30. 

До речі. Там вдалині — скульптура святому Вацлаву.
А  під нею — вінок з жовтоблакитними і
чорними стрічками. Пам'яті Небесної сотні

Для мене спершу, коли отримала пропозицію поїхати, то виглядало трошечки ніяково і дуже спокусливо — я не лідер ОПВ в Україні, побуду замість Андрія представником, зате ж не за свої, а за гроші Фонду. Ніяково, бо запрошені лідери мали б в середньому знати набагато більше, ніж я, і ніяково, бо гроші Фонду мали би витрачатися, мабуть, не на це (без таких витрат теж не буває, але думаю, ніхто не тиснув donate поруч із жалібними очима Джиммі Вейлза із думкою про те, як Ата поїде закордон).

Читаючи «Твердиню», або ж Про те, чому Кідрук крутий

Твітера у мене нема, та і нащо? Можна і сюди. Короткі думки по ходу читання книжки, може, кумедно виглядатимуть у блогодописному форматі, але хай собі :)

Перше, уже було. Відкрила останню сторінку, втішилась, знайшовши рекомендовану музику. Смію думати, наведений там список пісень наверне у ряди читачів Кідрука фанів In Flames :)

Друге, там же. Читала пролог у метро (там, де про воєнку у рівненському Воднику) і думала: треба буде однокласників перепитати, чи згодні з описом. Думка ще одного-двох очевидців завжди цікава.

Третє, щоб тобі, Максе, добре було. Я таки пішла перевіряти по архівах The Guardian, чи справді там є така стаття за 28 липня 2008-го.