Що можу сказати? Фільм хороший. Сюжет - свого роду свіжа кров для футуристичної фантастики. Ідея може і не нова (бо інакше чому у мене стійке враження, що десь я вже таке бачила?), і обіграна на додачу як історія про Бонні і Клайда, але враження справляє позитивне.
Час - це багатство, і це відомо давно. Найкоштовніший скарб, що є у кожного, і яким кожен має розпоряджатись як завгодно. Після фільму так і хочеться порахувати свій втрачений час, яким я плачу за чужі забаганки або за доступ до можливостей. Ось тільки сьогодні читала про те, скільки часу треба витратити у нашій країні, щоб отримати необхідний документ. Часу, який можна віддати корисній справі і дорогим людям. І я скажу вам по-секрету: числа в моїй голові крутяться величезні.
Не те щоб я сиділа перед монітором і плакалась на бюрократію, ні. Дуже часто і сама займаюсь тим, що вбиваю час. А не можна. Час не можна отримати в подарунок, як у фільмі, не можна вкрасти. Але можна використати з користю, можна прожити. У мене вже з’явились деякі нові ідеї. А у вас?
Зітхнула полегко, що у мій час ще не треба виплачувати кредит під 30% часом зі свого життя. Цікаво, чому "жити одним днем" і "жити так, як ніби цей день останній" - це не одне й те ж? Прокидатися зранку з планами на ціле століття, жити день так швидко, щоб зекономити на здійснення цих планів хоча б день, встигнути якнайбільше зробити користі, а ввечері підбивати підсумок, і боятись: а раптом комусь заборгувала, перед кимось завинила? Що може бути гірше? І що буває краще...
Вагаюсь, на що більше схожа боротьба оцих Бонні і Клайда - на пропагування анархії чи на встановлення нової системи? Не хочу аналізувати, краще просто повірю у те, що хочеться. Нехай це буде друге. Нехай це буде боротьба за утопію, яка не можлива, нехай. (І чому тільки людям завжди необхідно боротись за те, чого не можна досягти, другою рукою підтримуючи те, що є? Не знаю, про це ще треба подумати. Не сьогодні.) А що може бути приємніше, ніж пара молодих людей, які борються, борються так, як завжди хочеться і собі...
Дарувати, а не продавати. Чим вам не заповідь? Ідеалізму в мені це подобається.
Хочете про це поговорити?
Час - це багатство, і це відомо давно. Найкоштовніший скарб, що є у кожного, і яким кожен має розпоряджатись як завгодно. Після фільму так і хочеться порахувати свій втрачений час, яким я плачу за чужі забаганки або за доступ до можливостей. Ось тільки сьогодні читала про те, скільки часу треба витратити у нашій країні, щоб отримати необхідний документ. Часу, який можна віддати корисній справі і дорогим людям. І я скажу вам по-секрету: числа в моїй голові крутяться величезні.
Не те щоб я сиділа перед монітором і плакалась на бюрократію, ні. Дуже часто і сама займаюсь тим, що вбиваю час. А не можна. Час не можна отримати в подарунок, як у фільмі, не можна вкрасти. Але можна використати з користю, можна прожити. У мене вже з’явились деякі нові ідеї. А у вас?
Зітхнула полегко, що у мій час ще не треба виплачувати кредит під 30% часом зі свого життя. Цікаво, чому "жити одним днем" і "жити так, як ніби цей день останній" - це не одне й те ж? Прокидатися зранку з планами на ціле століття, жити день так швидко, щоб зекономити на здійснення цих планів хоча б день, встигнути якнайбільше зробити користі, а ввечері підбивати підсумок, і боятись: а раптом комусь заборгувала, перед кимось завинила? Що може бути гірше? І що буває краще...
Вагаюсь, на що більше схожа боротьба оцих Бонні і Клайда - на пропагування анархії чи на встановлення нової системи? Не хочу аналізувати, краще просто повірю у те, що хочеться. Нехай це буде друге. Нехай це буде боротьба за утопію, яка не можлива, нехай. (І чому тільки людям завжди необхідно боротись за те, чого не можна досягти, другою рукою підтримуючи те, що є? Не знаю, про це ще треба подумати. Не сьогодні.) А що може бути приємніше, ніж пара молодих людей, які борються, борються так, як завжди хочеться і собі...
Дарувати, а не продавати. Чим вам не заповідь? Ідеалізму в мені це подобається.
Хочете про це поговорити?
Немає коментарів:
Дописати коментар